Незалежна громадсько-політична газета

Віряни села Нуйно висловилися за перехід у Православну церкву України

с

211 із понад двохсот вісімдесяти учасників парафіяльних зборів Свято-Покровської та Свято-Преображенської громади села Нуйно, що відбулися 24 лютого в приміщенні місцевого будинку культури, шляхом таємного голосування підтримали рішення про перехід з Української православної церкви Московського патріархату до Православної церкви України.

Отримання томосу та визнання і підтвердження тим права Православної церкви України на самоврядність, її канонічність, рівність серед решти православних церков світу є вагомим, але лише першим кроком на шляху єднання українства, як у духовному вимірі, так і на рівні національному. Поки не все у цій ситуації відбувається просто, гладко, як хотілося б комусь, чи здається. На жаль, опісля здобуття автокефалії спільнота православних вірних розділилася навпіл — на прихильників переходу в ПЦУ і його противників. Одна частина взяла курс на зміну підпорядкування та спільним волевиявленням громад у своїх містах і селах пориває з путами Москви. Інша ж не погоджується з тим, стверджуючи, що не хоче зраджувати віковим традиціям, не бажає зміни мови богослужіння, а залежність УПЦ від Російської (Руської) православної церкви, про котру говорять – то чиясь вигадка і неправда. Не є винятком і наш район, де думки також розділилися, а нещодавні голосування за перехід, які зініціювали у селах Брониця та Раків Ліс, обернулися хвилею народного збурення, міжособистісними конфліктами, нерідко навіть прокльонами. Адже перед їх проведенням обидві сторони збирали підписи, про що згодом оголошували на зборах, однак остаточне рішення приймали, фактично, підняттям рук. Що не сподобалося тим парафіянам, які залишилися в меншості. Останні переконані, що правда на їхньому боці.

 

Певне, навчені попереднім гірким досвідом, чи завдяки природній розсудливості, котра притаманна жителям села Нуйно, на теренах свого населеного пункту вони вирішили провадити зібрання іншим чином, а саме у формі таємного голосування: з реєстрацією учасників, бюлетенями, скриньками для голосування, головою, лічильною комісією. Схоже, як на виборах президента. Кажемо “схоже” неспроста, бо в Нуйно також обирали майбутнє. У даному випадку майбутнє селян, їхніх дітей, долю церков (тут їх дві).

За словами сільського голови Віталія Ярощука, більше ніж за тиждень перед сходом представниками сільської ради з числа парафіян було здійснено подвірний обхід членів місцевої Свято-Покровської та Свято-Преображенської громади, під час якого кожному повідомили деталі майбутнього обговорення, а ще записали бажаючих туди прийти. Дали згоду на участь 547 чоловік.

У визначений день, тобто минулої неділі, до приміщення сільського будинку культури стали потрохи сходитися люди. За кілька хвилин перед 14-ою розпочалася реєстрація учасників. Ми ж у цей час вирішили дізнатися думки нуйнівчан, щодо нинішнього заходу та чи підтримують ті влиття тутешньої громади у склад Православної церкви України. Відповіді лунали різні: частина опитаних відповіла ствердно, хтось ні, ще дехто сумнівався. Були й такі, що нібито не заперечували щодо переходу, проте прагнули збереження використання церковнослов’янської мови в богослужбовій практиці. Не бракувало й тих, які йшли на збори з надією, коли й приймуть позитивне рішення, то питання вирішиться мирно, адже у селі два храми: якийсь дістанеться прихильникам УПЦ, інший – ПЦУ.

Зокрема, одна із мешканок Ірина, як представилася вона журналістам, звернула увагу на це багатоманіття поглядів. Особисто співрозмовницю турбує питання доцільності зміни мови богослужіння:

“Наприклад, мені у церкві і так добре. Це навіть стіни за чотириста років говорять, якою мовою там треба молитися. Може я не права. Я свою особисту думку висловлюю. Хоча я також є патріоткою України. Як зараз модно казати, націоналістка, підтримую Україну. Дуже переживаю за те. Але це трошки різні речі: віра і Україна, патріотизм. У нас люди змішують і патріотизм, і політику, і церкву все до купи. Хоча це треба розділювати. Віра є віра. Вона поза жодною країною”. Ірина розповіла, що підписи у селі не збирали. Маючи приклад інших сіл, хотіли, аби все минулося спокійно: без сварок, бійок. Тому організували сходи і таємне голосування, щоб відразу побачити ситуацію. Тоді жінка ще не знала, на чиєму боці виявиться перевага, куди вирішить піти громада. “На все воля Божа”, – мовила у відповідь.

А от інший селянин, Валентин, чітко визначив для себе, чому слід єднатися з ПЦУ:

“Я вважаю, неприпустимо, що український народ, своїми внесками спонсорує, утримує російську армію, яка воює проти нас, вбиває наших хлопців. Це є нонсенс… Україна має право на історичну справедливість, свою церкву. Тим більше, всі ми знаємо, що Росія є агресором. Воює проти нас: економічно, зброєю”.

Він не розуміє логіки людей, котрі навіть після отримання томосу називають прихильників української церкви “розкольниками”.

Тим часом людей прибувало: ішли одинаками, сім’ями, разом із дітьми. Під’їхав на авто і настоятель, отець Іоанн Фатич. Проте відмовився наперед давати жодні коментарі. Зазначив, що своє слово скаже згодом. Із двору парафіяни дружно направлялися до столу реєстрації, брали бюлетені, щось обговорювали між собою. У ході бесіди визначалися, ставили позначки в аркушах для голосування. Згодом спокійно опускали їх у виборчі скриньки. Відійшовши трохи подалі від гурту, неспішно зробив вибір і священик.

Ми ж далі спілкувалися з учасниками зборів. Кілька прихильниць української православної церкви висловилися категорично проти їх проведення, додавши, що слід було голосувати при храмі, а не тут, раніше обговорити, не поспішати.

70-річна Євдокія Василівна, якій журналісти задали подібне запитання, хоч і негативно оцінює подію, котра відбувалася нині в селі, та перехід припускає, але зі збереженням мови богослужіння — церковнослов’янської. Говорить, що прийшла сюди, аби проголосувати, висловити свою позицію:

“Я працювала в освіті, хрещена у цій церкві, вірувала завжди, але не мала можливості ходити в церкву, часи тоді такі були. Маю 70 років. За життя чимало побачила, осмислила, можу порівнювати… Хай буде Київський патріархат, я за те, бо ми – українці. Та щоб правилося старослов’янською мовою. Ми звикли до того”, – пояснює.

Її односельчанка Світлана Лесник каже, що варто переходити: “Тому, що ми вже встаємо з колін і ми – православні люди, у нас незалежна українська держава і повинна бути незалежна українська церква, наша українська, рідна мова”, – провадить жінка.

Куди хоче піти більшість громади — особисто для Світлани Лесник дуже суперечливе питання. Надіється, все покаже голосування:

“Коли брати прихожан наших православних храмів, між ними побутують різні думки: одні висловлюються за підтримку переходу, інші – проти. Ті, що підтримують, хочуть свого незалежного, права на власну думку, свого слова. Тобто, щоб їх почули.

Позиція голови села Віталія Ярощука однозначна – тільки українська церква. “Іншого виходу в нас немає. Якщо й далі продовжуватимемо лукавити перед собою, ми не будемо українцями. Сьогодні необхідно чітко сказати свою думку”, – підсумував Віталій Іванович та разом із отцем Іоанном попрямував на сцену, аби нарешті розпочати збори.

Через мить по тому, як пролунали останні слова спільної молитви, він пояснив переповненому залу, чому обговорення та голосування вирішили проводити саме в стінах будинку культури, а не в храмі, чи біля:

“Церква – не те місце, де мають проходити якісь сутички, суперечки. У церкві ми маємо молитися… Нам тут немає що ділити”, – закликав до конструктивного діалогу присутніх очільник нуйнівської громади, додавши, що храми, які знаходяться на території села, належать всім жителям. За законом, а також справедливістю, адже будувалися сакральні споруди руками дідів, прадідів.

“Це не колгосп, щоб ділити їх на паї, частини”, – поставив крапку Віталій Ярощук, додавши вслід, що ні сільська рада, ні він особисто, як голова, не були ініціаторами цих зборів. Ними є парафіяни, жителі села Нуйно. Заради справедливості, аби уникнути можливих фальсифікацій, збурень не жителів Нуйно на збори попередньо вирішили не допускати.

Що цілком слушно, зважаючи на приклади Брониці та Раків Лісу, де під час голосування були помічені сторонні люди.

Власне, по завершенні формальностей (призначення головуючого, секретаря, членів лічильної комісії) учасники перейшли до обговорення. Бажаючим сказати слово надали по три хвилини.

Першим зголосився виступити  житель села Леонід Сільчук. Він почав з того, що звернув увагу присутніх на саму процедуру проведення зборів, засумнівавшись у їх чинності.

Для цього навів норму Закону України “Про свободу совісті та віросповідання”:

“…дане питання приймається 2/3 не від присутніх на зборах, а від загальної кількості прихожан, які зареєстровані у церковній громаді… Щоб нас не оспорювали у судах, ніхто нічого не казав, що був тиск на когось і так далі. Просто так вимагає закон. Нехай кожен вирішує так, як є, але дані збори у законодавчому плані будуть являтися всього на всього дорадчими. Тобто ми з вами посиділи і поговорили”, – зауважив Леонід Сільчук.

Йому заперечив Віталій Ярощук, сказавши, що парафіян повідомляли про збори. Хто хотів, той прийшов. А також, що процедуру проведення зборів дотримано.

Виникла незначна суперечка, яка згодом владналася.

Далі на сцену вийшов Роман Панасенко. За словами чоловіка, знав про обговорення, але сумнівався чи приходити. Хоча, на його думку, регламент у три хвилини замалий, щоб вирішувати настільки складне релігійне питання, згодився висловити загалу власну позицію. Говорив мовець більше про підходи до вирішення цього питання, що кожному слід було надати право виговоритися, пояснити для чого переходити, змінювати мову, тощо. Багато прихожан, переконаний чоловік, ще не визначилися, не усвідомлюють для чого переходити на українську мову з церковнослов’янської, хоча велика частина з них не розуміють того, що чують в храмі.

“… якщо ми вже обираємо церкву Христа, Ісуса Христа, то він говорив “доростіть до любові”. Має бути злагода. А не так, що одна сторона кричить про віру, друга про право… Але якщо в селі немає злагоди, любові, то що ви вибираєте? Якусь номенклатурну одиницю, чи віру? Люди, думайте про те, для чого ви голосуєте, те, які цілі у вас. Потрібно прийти до спільної злагоди.”

Затим до громади звернувся Степан Савчук, як він зазначив “людина нецерковна, але трохи знаюча історію”:

“З 988 по 1686 рік у нас була дійсна українська церква. Таку церкву нам надав перший серед рівних – Константинопольський патріарх. А в 1686 році нашу церкву вкрала Москва, так як вона вкрала Крим і зараз краде Донбас”. Залом пронеслися оплески. “… Я до церкви не ходжу – це вже мій гріх. Але я знаю, що сказав. У незалежній Україні повинна бути своя, незалежна православна церква, якій наданий томос про автокефалію”.

Секретар зборів Галина Шумік стала на захист права прихильників української православної церкви на самовизначення, насамперед у питанні мови. Звертаючись до присутніх односельців, вона запевнила, що любить Україну і разом із тим всі парафіяни УПЦ села Нуйно:

“І те, що ми служимо цією мовою, хіба то означає, що вже ми Москва, сепаратисти?”.

Із залу хтось викрикнув: “Означає”.

Жінка спробувала переконати людей:

“Я теж читаю, не менше за вас і розумію. І вже служу в церкві п’ятнадцять років… Ми цією мовою звертаємося до Бога, молимося, просимо його за здоров’я, щоб він простив наші гріхи. Сьогодні це складне питання в нашій країні. У нашому селі, як ніколи, як ніде в районі можна мирно вирішити цю проблему. Я наперед бачу, якими будуть наслідки голосування… Невже ми не заслужили молитися за вас?

Такі докази не вплинули на учасників зборів. Почали звучати докори “за кого слід молитися” і “якою мовою”.

Останній аргументом, чи пак пропозицією Галини Шумік, щоб заспокоїти пристрасті, було поділитися на два храми.

Та на голосуванні підіймалося питання не про поділ, а про перехід громади з усім нерухомим майном. Тож така ідея не знайшла загальної підтримки.

Аби пояснити якою мовою слід здійснювати службу у храмі, на сцену вийшла Світлана Антонюк і зачитала відповідний уривок з Біблії.

Останньою звернулися до громади жителька села Ніна Савчук. Висловивши підтримку православній церкві України, насамкінець вона підкріпила сказане віршованими словами Шевченка. Присутні зустріли таку літературну експресію гучними оплесками.

Настала мить підбиття підсумків голосування. Хто ще не встиг опустити до скриньок бюлетені, поспішно зробив це. Лічильна комісія взялася лічити голоси. Кілька разів бюлетені перераховували, але й так було видно, на якому боці перевага. Нарешті голова лічильної комісії Галина Дудчик оголосила загалу результати таємного голосування. Підтримали перехід православної громади села Нуйно з Української православної церкви Московського патріархату в Православну церкву України 211 селян із понад 280 учасників зборів, які голосували. Не підтримали 62 чи 63. Вкотре залом будинку культури зазвучали оплески.

Насамкінець виступив отець Іоанн Фатич. Протягом всіх зборів він зберігав нейтралітет і не втручався в їх проведення. До честі священика, проявив той виважену позицію. Жодним чином у його заключній промові не прозвучало агресії чи закликів чинити спротив рішенню парафіяльних зборів. Лише прохання про розуміння, мир і заклик спільно молитися Господу.

“… Церква — це є ми з вами всі. Жива церква…. Ви повинні у першу чергу, дорогі, молитися єдиному Богу всі разом. Старатися не розділяти один одного і розділяти церкву Христову, Христа роздирати, розпинати заново. Але намагатися, дорогі, прибавляти до цього всього… Христова церква молиться за всіх прихожан, які б де не були: чи в Польщі, чи Росії, на заробітки їздять… Це визначення, ясна річ, показує, що ми є українці, патріоти своєї Батьківщини і ми повинні молитися Господу Богу українською мовою. Нам владика Нафанаїл не забороняє, щоб ми молилися українською мовою. Нам навіть не забороняв і покійний владика Ніфонт, який був для нас, як батько… Випав на нашу долю такий час, що ми зробили вибір всі, що ми дійсно зробили своє переконання у своїх серцях. Хочеться по-Божому вирішити ті питання. Аби ми всі не сердилися, а продовжували життя на землі у мирі, злагоді та любові… Тут немає тих, хто проти своєї країни. Ті 63 людини, які проголосували проти Православної церкви України. Не проти церкви проголосували, вони просто хочуть, щоб їм дали час визначитися. Це справедливо. Я хочу, щоб ми далі мирно ішли шляхом і спокійно вирішували питання, що стосуються нашої церкви, віри христової. Будемо поки що служити так, як служили, на старослов’янській мові. А потім, помаленьку, придбається література. За дев’ять місяців ми маємо повністю час визначити свої дії, плани”, – підсумував настоятель.

Як би там не було, попри суперечки, нуйнівська громада показали міцну позицію. Прийняте рішення. Що далі — покаже час.

 Олександр ПРИЙМАК,

село Нуйно.

Фото автора.

2сс

 

НОВИНИ
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *