Ось уже п’яту зиму Україна зустрічає у війні. Наприкінці лютого 2014 року розпочалось безпрецедентне агресорське вторгнення російських військ на суверенну територію нашої держави — півострів Крим. Далі була його анексія, а потому — перенесення театру війни на материкову Україну, в Донбас.
Чи могли ми уникнути цієї війни? Однозначної відповіді немає. Бо Кремль ніколи не збирався відпускати зі своїх імперських задушливих обіймів Україну, що ставала на шлях демократії. Це такий же беззаперечний факт, як те, що зиму змінює весна. Кремлівські стратеги планували охопити кривавою “руською весною” всю південно-східну Україну, включно з Донецьком, Луганськом, Миколаєвом, Харковом, Одесою. Навіть назву вигадали для цих територій — “Новоросія”.
Ця збройна агресія Росії проти України змусила тисячі відданих українських героїв полишити рідні домівки і піти на фронт. Вони не заховалися за спинами інших, а просто взяли всю свою волю й мужність у кулак і пішли воювати, відстоювати від зазіхань сусіда-агресора те, що належить українській державі.
За час бойових дій на сході України до лав української армії за мобілізацією було призвано близько чотирьох сотень військовозобов’язаних жителів нашого району, які до початку агресії трудилися вчителями, медиками, будівельниками тощо.
Нещодавно прес-служба волинського обласного управління лісового та мисливського господарства зняла відеосюжет про працівників лісогосподарських підприємств Камінь-Каширського краю, які брали участь в антитерористичній операції на Донбасі. Напросились на розмову з відважними лісівниками й журналісти “Полісся”.
Борис Назаревич нині трудиться у державному підприємстві “Камінь-Каширськагроліс” інженером з охорони та захисту лісу. Він влаштувався на роботу після звільнення в запас. У 2014 році, його мобілізували одним із перших. Спочатку службу проходив у 51-ій окремій механізованій бригаді, згодом його прикомандирували, як і багато інших наших земляків, у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Саме в складі одного з батальйонів цього підрозділу він брав участь в бойових діях в районі Луганського аеропорту.
— Є така річ, як патріотизм, – пояснює свої мотиви Борис Назаревич. — Сам факт, що на мою землю прийшли люди зі зброєю, змусив мене, не вагаючись, коли принесли повістку, піти воювати. Вперше я потрапив у зону АТО 25 травня 2014 року, здається, це було якраз у день виборів президента. Уже через місяць нас кинули на прорив блокади Луганського аеропорту, де в оточенні трималися без провіанту наші десантники з Львівської 80 бригади. З цілої колони змогла «проскочити» лише половина нашої техніки. Адже решта бойових машин після тяжких обстрілів змушена була повернути назад, щоб не гинути даремно. Серед тих, кому, якщо так можна сказати, пощастило дійти до аеропорту, був і я. Спочатку ми боронили саме летовище, а потім тримали “дорогу життя”. Воювали практично в облозі, у тому числі проти кадрових російських частин. Важко було, але це війна.
Після військового залагодження у центрі Яворів Львівської області, у бойових діях в районі Бахмутської траси, зокрема в селах Кримське, Новотошківка і Золоте, в складі 24-ої бригади мінометної батареї брав участь Валентин Мальчук — майстер електронного обліку деревини Добренського лісництва державного підприємства “Камінь-Каширське лісове господарство”. Ось як він згадує про ці події:
— Мене призвали у серпні 2014-го. У зоні АТО я пробув майже 9 місяців. Зустрічав на передовій і Новий Рік, і Різдво. Ці свята ми відзначали у бліндажі під селищем Новотошківка. Пам’ятаю, що кухар приготував більш-менш святковий обід. Дещо нам підвезли волонтери, був з нами і капелан. У нас були вареники, кутя, тушковане м’ясо. Ті, кого не задіяли на бойове чергування, дозволили собі підняти і чарку за свято. Особливо, коли нам доставили дитячі листівки, ми раділи, наче діти. Було відчуття якоїсь тривоги і свята. Це були посилки з домашнім теплом. На фронті я почав більше цінувати життя, адже знав, що вдома на мене чекають ті, за кого я воюю. Дивувала позиція людей, які стояли по ту сторону окопів, тобто проросійських бойовиків. Здається і для них Новий рік та Різдво – великі свята, але обстрілювати вони нас не припиняли навіть тоді, коли всі люди на землі вітали один одного. Далі нас відправили на ротацію, а потім перекинули на нові позиції у селище Кримське. Там ми жили в дещо кращих умовах, в покинутих будинках. Вибирали лише ті, які мали добрі підвальні приміщення, щоб можна було сховатися за потреби. Адже міни і гради до нас там теж прилітали майже постійно. Після демобілізації я повернувся на своє робоче місце, одружився. А півтора місяці тому дружина зробила гарний подарунок до свята Миколая — я став батьком.
Побував у зоні АТО і директор державного підприємства “Камінь-Каширськагроліс” Олександр Грицай. У 2015 році його призвали на військову службу. Він брав участь у боях, захищаючи місто Маріуполь. Службу проходив в окремій бойовій прикордонній комендатурі в місті Сартана. Був водієм вантажівки марки ГАЗ, автобуса, броньованого “Amaroka”, на якому з товаришами попав під обстріл.
— Тільки після всього, що довелося пережити, сповна усвідомив, що означає по-справжньому побувати на війні, — каже Олександр Анатолійович. Побувавши в зоні АТО, він вірить: заради України можна пройти більше! На запитання, якби була можливість повернути час назад, чи пішов би знову воювати, відповів: “Звісно. Адже окрім нас ніхто не захистить наших рідних, нашу землю. І те, що я бачив там, у жодному разі не повинно повторитися тут. Саме тому ми не повинні забувати тих, хто зараз на фронті. Ми маємо постійно підтримувати їх, адже підтримка для них у ці холодні дні — найголовніше”.
Після повернення з АТО Олександр Грицай продовжив роботу головним лісничим Цуманського держлісгоспу. А у листопаді 2016-го його призначено директором державного підприємства “Камінь-Каширськагроліс”. Саме йому довелося піднімати з колін очолюване підприємство. Адже довгий час колектив працював на всьому орендованому. Нині люди працюють в сучасних комфортних приміщеннях. Не так давно відкрито і нове приміщення контори спецлісгоспу. При лісогосподарському підприємстві функціонує лісопожежна станція першого типу, лісопереробний цех, комплекс для відпочинку робітників. Попереду також багато завдань, пов’язаних з розвитком господарства. Зокрема, на 2019 рік заплановано збудувати приміщення Боровненського (у селі Піщане) і Полицівського (у селі Полиці) лісництв, відкрити дві лісопереробні лінії, а отже створити і нові робочі місця.
Олесь Федорович.
