Ось так зранку до пізньої ночі проживає кожен свій день жителька Каменя-Каширського Валентина Коханюк. Волею долі їй судилося відпустити на передову Донбасу двох своїх синів — Олега та Валентина. І сьогодні вже другий рік поспіль жінка щодня з тривогою поглядає на годинникову стрілку, якщо хлопці довго не телефонують мамі. А коли телефон нарешті розриває вечірню тишу, Валентина Михайлівна з острахом бере мобільний в руки. Адже лише один Господь знає, які новини може принести їй цей дзвінок…
Коли ми завітали у скромну, але затишно обставлену квартиру Валентини Коханюк, господиня няньчила свою маленьку онуку – доньку наймолодшого з її синів Михайла. А всього у Валентини Михайлівни четверо синів-козаків – Олег, Валентин, Олександр та Михайло.
— Ось вони, мої хлопці, — з щирою гордістю показує жінка фото, з якого посміхаються четверо статних життєлюбів. – Найстарший Олександр нині проживає в Білорусі, Олег та наймолодший Михайло живуть тут, в Камені-Каширському, а Валентин – на Тернопільщині. На війну ж потрапили Олег та Валентин.
Жінка на мить замовкає. Дуже болісна та тяжка для неї ця тема. Після перших запитань журналістів Валентина Михайлівна злегка зніяковіла. Каже, не звикла вона до зайвої уваги.
Матеріал про двох синів-патріотів, Валентина і Олега Коханюків, за яких так болить серденько мами Валентини Михайлівни Коханюк, читайте у суботньому випуску «Полісся» за 27 лютого 2016 року.
