Заради щастя своїх нащадків українці та поляки мають нарешті забути давні образи і сказати одне одному
“прощаємо і просимо прощення”
Жорстокі події, що трапилися у 1943-1944 роках на теренах історичної Волині, а також частині українських етнічних земель Закерзоння, Берестейщини, кривавою рікою розділили життя українців і поляків, які там мешкали, на до… та після. Мова йде про масове збройне протистояння, учасниками якого були представники згаданих народів, назване в наукових колах України “Волинською трагедією” чи “Волинською різнею” — як іменує його польська сторона. Проте суть від того не змінюється. Незбагненно, раптово, майже водночас люди у різних населених пунктах, котрі роками мирно ділили пліч-о-пліч радощі та смуток, святкували разом родини, весілля, справляли поминки за спочилими, наче божевільні почали вриватися в сусідські оселі, чинити розбій, вбивства, не жаліючи ні дітей, ні немічних старих. Жертвами цього абсурдного конфлікту стали десятки тисяч загиблих з обох боків, десятки спалених сіл.
Навіть тепер причини його виникнення залишаються до кінця не з’ясованими, як і те, хто першим оголив сокиру помсти. Різняться думки й щодо кількості жертв. На жаль, у вигоду власним політичним амбіціям деякі високопоставлені особи продовжують тривожити колишні рани, зіштовхують лобами вже сучасних нащадків, вдаються до маніпуляцій історичною правдою замість того, щоб шукати шляхів примирення. Ніхто ж не применшує трагедії знищеного, за однією з версій українськими повстанцями, польського села Майдан, що на Камінь-Каширщині, або сусідніх із ним українських сіл Карпилівки, Карасина, Верхи, які гуртом палили поляки і німці. Але тут давно забули про старі кривди та однаково гідно шанують пам’ять як загиблих співвітчизників, так і “супротивників”. Ось наприклад, нещодавно спільними силами карасинці облагородили меморіальний знак, встановлений у пам’ять про загиблих жителів Майдану: пофарбували огорожу, прибрали територію. Тому поки не пізно, слід припинити нову хвилю протистояння між українським і польським народами, котру нині намагаються розбурхати зацікавлені люди; подати одне одному руку примирення зі словами “прощаємо і просимо прощення”.
