Незалежна громадсько-політична газета

Скільки ще вірити порожнім обіцянкам міської влади?

сШановні журналісти “Полісся”, я розумію, що моїй біді ви безпосередньо зарадити не зможете. Але прошу опублікувати на сторінках газети крик моєї душі. Може хоч, почитавши про мою проблему, нарешті у міського голови Василя Бондаря прокинеться людська совість і він згадає про свої обіцянки, а головне — навчиться дотримуватися свого слова. 

Я маю статус учасника бойових дій. У далекому 1985 році мене, солдата строкової служби, як мовиться, добровільно-примусово відправили воювати в далекий гірський Афганістан. Тоді нас ніхто не питав, чи хочеш ти туди їхати, чи ні… Наказали збиратися, і закинули в зону проведення військової операції, де на кожному кроці чатувала смерть. Двічі наша колона потрапляла під обстріли. Одного разу наш броньований транспорт навіть підірвався на фугасі, а я отримав контузію. Але в ту пору на фізичний та моральний стан солдата мало хто зважав. Руки, ноги цілі, кульових чи осколкових поранень нема — бери в руки автомат і служи далі. Та й ми були ще молоді, мало хто з нас думав про своє здоров’я. Наслідки травми почали проявлятися згодом. Загалом в Афганістані я прослужив понад два роки.
Після закінчення служби трудився тривалий час в одній з будівельних організацій, за моєї безпосередньої участі здано в експлуатацію більше 30 соціально-побутових об’єктів у місті та районі. А нині не можу збудувати собі дім. Не тому, що не маю сили чи фінансів. А через бюрократичні перепони. Я – колишній учасник бойових дій, який у кривавих боях в Афганістані втратив здоров’я, сьогодні змушений оббивати пороги чиновницьких кабінетів у пошуках справедливості, добиватися правди і прав, які гарантовані мені законом.
А проблема ось у чому. Вісім років тому міська рада своїм рішенням виділила мені ділянку під забудову на вулиці Романа Мстиславовича, 18. Мало того, що прийняли рішення про виділення мені землі на місці колишнього болота, та ще й через мою територію проходить лінія електричних мереж, яка має охоронну зону по 10 метрів з обох сторін. Хай там як, але тоді голова міської ради Василь Бондар мене запевнив, що цю лінію за свої кошти міська рада обов’язково перенесе. Я повірив слову голови міста! Оформив всі документи на право власності, навіз піску на дорогу на сто тисяч гривень, щоб можна було доїхати на свою територію, залив фундамент під будинок. Але коли прийшов у міську раду спитати у Василя Івановича, коли нарешті перенесуть з моєї землі опори електролінії з дротами, бо хочу вже складати хату, то почув, що на це нема у міста зараз коштів.
Щоб хоч якось залагодити ситуацію, через дорогу від моєї ділянки міська влада вже на мою дружину виділила ще 10 соток на цій самій вулиці під забудову. І знову нам дали земельну ділянку, яка потребує значних капіталовкладень, на місці колишнього болота. Хочу наперед сказати, що на нашій вулиці майже кожен має по три ділянки через заболоченість території. Щоб заспокоїти нас, Василь Бондар запевнив, що на цю ділянку він привезе двадцять машин піску вже сам. Також він пообіцяв загорнути рова, що викопаний поруч з ділянкою дружини. Але коли через півроку я прийшв до нього в кабінет, то почув гнівне: “Будеш вимагати, то нічого взагалі від мене не отримаєш!” Ось так! Більше того, мені вдалося з’ясувати, що міська рада вже виписала накладні на сім машин піску і ця земля мені на ділянку вже по документах ніби завезена. Але де вона? Щоб це з’ясувати, я обов’язково звернуся із заявою у поліцію.
Може із сторони, шановні читачі, ця ситуація і видасться смішною. Але наша міська влада ставиться до своїх виборців, як не до людей, нехтує їхніми правами, а отже — і нашими проблемами, вирішення яких напряму залежить від неї. І це та влада, яку ми обираємо.
Василь
Омелянчук,
м. Камінь-Каширський.

Please enter banners and links.

НОВИНИ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *