ВЧИТИ І ВИХОВУВАТИ НАВІТЬ СВОЄЮ ПРИСУТНІСТЮ
Так багато кімнатних квітів, як у коридорах, просторих вестибюлях, кабінетах, класах Раково-Ліської ЗОШ, навряд чи побачите в якомусь іншому навчальному закладі. Але справа зовсім не у кількості. Тому, хто хоч трішечки розуміє мову рослин, вони неодмінно розкажуть, що їх тут люблять, доглядають, плекають, із радістю ділять із ними життєвий простір і діти, і дорослі. Бо хоч як прискіпливо розглядала численні гібіскуси, адіантуми, монстери, олеандри, папороті, каланхое, що вже радували цвітом, інші вазони, так і не вдалося помітити ні зламаної гілочки, ні знічев’я відчахнутого чи пожовклого листочка, ні папірчика, кинутого замість смітника у вазонок. А діти тут, як і скрізь — і бігають на перервах, і борюкаються…
— Так було не завжди, — зізнається Валентина Йосипівна. — Бувало, щось і падало, і розбивалося. І щепки відламували не там і не тоді, коли рослина може прижитися. Вазони навіть зникали… У кожному випадку застосовували свої методи виховання. І, знаєте, подіяло. Тепер усім відомо, що ми охоче ділимося відростками з кожним, хто хоче розмножити і вирощувати у себе ту чи іншу рослину.
«Моду» на вазони у школі запровадила таки вона, Валентина Йосипівна, знайшовши підтримку як у колег, так і учнів. А справа ця досить клопітна і вимагає певних затрат. Кошти на горщики просили у дирекції, щось купували самі. А ще ж щосезону все це господарство треба пересадити, отже потрібен відповідний грунт, підживка… Ну й чимало зусиль і часу.
— Знаєте, важко однозначно відповісти на запитання техпрацівниці: “Скільки разів на тиждень підливати вазони?”. Про це кожна рослинка говорить своїм виглядом: одній треба більше вологи, іншій — менше. Це залежить і від виду рослин, і від розміру горщика, в якому вони ростуть, і від того, на яку сторону спрямовані вікна, південну чи північну… Тому доглядають за ними самі вчителі з допомогою учнів. Є в нас гурток “Юні квітникарі”. Але я зараз уже цим не займаюся, важкувато стало. Шкільні вазони нині у надійних руках Галини Андріївни Каденчук та Віри Іванівни Жук, учителів математики. Доводиться по черзі доглядати за ними і під час літніх канікул, — розповідає Валентина Йосипівна.
Я слухала свою співрозмовницю і з кожним словом переконувалася, що сказане її ученицею — зовсім не перебільшення: “Валентина Йосипівна належить до тих учителів, які і вчать, і виховують навіть своєю присутністю”. А ще подумалось про те, що ота зелена оаза, виплекана її любов’ю, також вчить і виховує вже тільки своєю присутністю у шкільних стінах.
«ТАМ, ДЕ БУЛИ ПОМІДОРИ…»
Ми сидимо у затишному шкільному кабінеті, де на підвіконні примостилося безліч горщиків, із яких з-під банок і просто так виглядають весну майбутні красені-вазони. А Валентина Йосипівна пропонує за посередництвом ноутбука здійснити мандрівку на її обійстя. Світлини зафіксували найрізноманітніші його куточки у різні пори року — від ранньої весни і до буяння хризантем.
Подив. Захоплення. Відчуття неймовірної краси й гармонії у єднанні з природою. Гордість за людину, яка наважилася й зуміла стати співтворцем із Творцем. Це лишень дещиця із тих почуттів, які озвалися в серці від споглядання того, як родина Васковців упорядкувала свій двір.
— Називаю це: «Там, де були помідори», — усміхається Валентина Йосипівна, а я прошу її розповісти трішки про себе.
— Народилася й до шести років прожила у невеличкому селі Дубровиця, що входить до Видричівської сільради Камінь-Каширського району. А далі у мене виявили паличку Коха і віддали до протитуберкульозного інтернату в село Головне Любомльського району. І знаєте, цей свій інтернатівський період дотепер згадую із найкращими емоціями. Перебування там дало мені дуже багато, вдома я цього не отримала б. Зустрічі з поляками, регулярні візити концертної бригади обласної філармонії, театральні вистави, екскурсії до Бреста, Колодяжного… Тоді ще неусвідомлений потяг до ідеалу, до краси, відповідальність, організованість у роботі сформувалися саме там, в інтернаті…
Потім були навчання у Луцькому педучилищі, педінституті ім. Лесі Українки, роки праці у школах сіл Запруддя, Залісся, Теклине, Дубровиця. А з 1989 року побудувалися у Камені-Каширському, відтоді й працюю у Раковому Лісі, село, як бачите, впритул підступає до райцентру.
Із розповіді Валентини Йосипівни я так і не зрозуміла, звідки ж у рафінованого філолога оцей потяг до вирощування квітів, тонкощів ландшафтного дизайну, знання секретів догляду за найвибагливішими екзотами?!
— Я це люблю! — була коротка відповідь і тривала болюча пауза. — У 1994 році загинула моя десятилітня донечка. І я почала шукати способів хоч якось пережити цю втрату, заповнити порожнечу. Квіти мені допомагали… Почалося із захоплення кімнатними рослинами. Тоді багато чого цікавого привозили з Польщі. Насамперед старалася знайти інформацію, купувала відповідну літературу, особливо стала у пригоді «Магия растений».
Старша донька вийшла заміж, переїхала до Луцька, з’явилося більше часу… Але умови не дозволяють тримати квітуючі рослини. Колекцію фіалок довелося роздати. Пережила й часи, коли в хаті було до сотні різних вазонів. Якщо якийсь із них хворів і пропадав, то хворіла і я. Потім період, який переживає кожен новачок, коли хочеться вирощувати буквально все, минув. Тепер у домі ростуть фікус, спатіфілюм, бегонії Мессона, два види дифенбахії, чотири — нефролепісів, аспарагус перистий — ось і все. Ну і звісно ж — мої аристократи — каладіуми.
Щодо озеленення двору, то й тут довелося йти шляхом проб і помилок, розповідала Валентина Йосипівна. Звісно, допомагає і чоловік, Петро Васильович. Його завдання — постригти газони, полити рослини у посушливі дні. А Валентина Йосипівна заздалегідь планує, щоб кожен куточок виглядав привабливо у будь-яку пору. Наприклад, між хризантемами, які зацвітуть лиш восени, садить бегонію вічноквітуючу, а вона декоративна весь сезон. Тримає спеціальну «шкілку» на випадок, якщо котрась рослина випаде із композиції, загине, щоб було чим замінити.
Вирощує також багато ампельних бегоній, петуній, сульфіній у горщиках, якими можна задекорувати і стіни будівель, і паркани.
Не бійтеся стригти петунії й сульфінії, — радить квітникарка. — Робити це можна десь до 20 липня. Після обрізування вони дають новий приріст і знову цвітуть. Бо без стрижки петунія не буде декоративною увесь сезон.
ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КАЛАДІУМ
Як виглядає ця навдивовижу гарна й екзотична рослина — доводилося бачити хіба що у квіткових каталогах. Тож Валентина Йосипівна жалкувала, що її улюбленці перебувають зараз у «сплячці» й показати їх у всій величі вона не зможе. Ось хіба що на фотографіях. Такої краси треба ще пошукати!
Ця рослина із сімейства Ароїдні, росте у Бразилії, вздовж берегів Амазонки. За дивовижні форму та забарвлення листя (можна знайти всі відтінки, крім голубого й синього) у народі каладіуми називають ще «слонові вуха» або «крила ангелів». У вологих тропічних лісах каладіуми (з малайської — рослина з їстівними коренями) досягають 5 метрів у висоту.
Кімнатні каладіуми — це гібриди, отримані шляхом схрещування каладіуму Шомбурга, каладіуму Гумбольдта і каладіуму двоколірного. У кожного гібриду — особлива форма і поєднання забарвлення у візерунку на листі. За красою листя з ним можуть посперечатися хіба що декоративнолисті бегонії. А ось квіти у нього непоказні, як це, зазвичай, буває у тих рослин, де природа особливо «попрацювала» над забарвленням листя.
За твердженням фахівців, каладіум має репутацію примхливої й важкої у вирощуванні рослини. Найважче вивести його із періоду спокою. Проте Валентина Йосипівна заперечує цю думку. Каже, потребує трохи уваги й любові, як, зрештою, й кожна рослина. У червні каладіуми набувають своєї неповторної краси і тішать нею аж до осені. Стоять біля південного вікна, притінені від сонця прозорим тюлем. На зиму листя відмирає, горщики зберігаються у приміщенні з температурою від 13 до 16 градусів.
Запитую про те, чи потребують ці екзоти якоїсь особливої підживки. На що Валентина Йосипівна відповідає, що будь-яка рослина виглядає розкішно, якщо про неї піклуються, а не просто час від часу поливають, аби вижила. Підживка дає силу, зміцнює імунітет, тому використовувала і курячий послід, і коров’як розводила. А останнім часом віддає перевагу голландському добриву «Кристалон». Воно буває двох видів: зелене — для нарощування рослиною зеленої маси, і рожеве — для цвіту, у ньому більше калію і фосфору. Одна чайна ложка на 5 літрів води — таку підживку люблять і каладіуми, й інші рослини.
… Ми провели з Валентиною Йосипівною кілька годин і я по-доброму заздрила її учням: у такої вчительки є чому повчитися. А коли повернулася додому, не втрималася й зареєструвалася в «Однокласниках», де у Валентини Васковець-Придатко є своя сторінка, на якій незалежно від пори року можна помилуватися витворами її рук і фантазії.
Валентина ШТИНЬКО
На фото: Валентина Васковець розуміє мову кожної рослини, а в шкільних вестибюлях їх десятки.
Прикрашаючи двір, родина Васковців обходиться без флористів і дизайнерів
Фото Олександра ФІЛЮКА та з домашнього архіву.
Джерело: Volyn.com.ua
