Нарешті після затяжної зими прийшло довгоочікуване весняне тепло. Трудівник-селянин вже готується до польових робіт. Бо ж живе він завдяки землі-годувальниці. Але, як засвідчує життя, плоди його праці не завжди залежать від роботящих рук. Урожай може зіпсувати або й зовсім знищити природна стихія — дощ, вітер, палюче сонце. І зарадити цьому людина ніяк не може, на все воля Божа.
Водночас останнім часом не менш небезпечними стали фактори живої природи, яку представляють звірі і птахи. Практично щороку “Полісся” розповідає про набіги на урожай (зернові, картоплю) диких кабанів. Якщо від них людям якось вдається боронитися (обносять поля огорожею), то з крилатими шкідниками-птахами, особливо воронами, боротися нелегко. Упродовж останнього десятиріччя, зокрема у Камені-Каширському їх розвелося сила-силенна. Над містом і прилеглими селами вони літають хмарами, тисячами. Своєрідним розплідником для них слугує міський парк, де вони на деревах в’ють гнізда і розмножуються у геометричній прогресії. Зрозуміло, птах живе не лише завдяки сонцю, повітрю і воді. Йому ще треба чимось і живитися. Ось тут ці воронячі хмари і налітають, немов татарська орда, весною — на посіви пшениці, кукурудзи, огірків, гарбузів, кабачків тощо, а влітку — на стиглі поля зернових. Після такого нашестя не залишається нічого. Щойно зелений паросток кукурудзи виткнеться із землі, як його ця напасть витягає, відкушує зернину і …все. Не відаю, як в інших селах, а жителі Раків Ліса не можуть відбитися від зграй вороняччя, що налітає з міста.
Від імені жителів села Раків Ліс звертаюся до керівників міської і районної влади з проханням звернути на це увагу. Ворона, по суті, є хижим птахом. Потрібно контролювати їхню популяцію, яка сьогодні, очевидно, у сотні разів перевищує норми. На мою думку, у першу чергу треба вжити заходів, аби вони не мали таких сприятливих умов для розмноження у межах міста. Своє слово повинні сказати й орнітологи. Не будемо нічого робити, то скоро вороняччя сяде на голови. Уявіть собі, летить ця сіро-чорна нахаба і на льоту хапає з голови начальника норкову шапку! Жарт, звичайно. Однак нам, сільським господарям, не до сміху.
Сергій КОЗІК, село Раків Ліс.
