Незалежна громадсько-політична газета

“Наша Таня” довезе хоч на край світу

Якщо ви теж вважаєте, що водити автобус — не жіночих рук справа, то глибоко помиляєтеся. Кожен, хто хоча б раз опинився у маршрутці, за кермом якої впевнено почувається Тетяна Тричук, обов’язково переконається: сьогодні не-має таких професій, яких не змогла б осилити жінка.

Сучасні жінки все частіше ламають стереотип “слабкої статі” і активно підкорюють традиційно чоловічі професії. Сьогодні вони майстерно зводять будинки, чаклують над розпеченим металом у ливарних цехах та навіть захищають кордони Батьківщини зі зброєю в руках. А що вже казати про водіння авто, де чарівні панянки демонструють просто вражаючу завзятість, адже сміливо сідають за кермо не лише легковиків, а й багатотонних вантажівок. Підтвердженням тому – героїня нашої розповіді Тетяна Тричук. Вже понад десяток років вірним товаришем для неї є рейсовий автобус, на якому об’їздила чи не всі закутки рідної Ратнівщини, а віднедавна возить пасажирів ще й до Каменя-Каширського.

“І мастило в двигун заллє, і пробите колесо замінить”
Вперше побачивши Тетяну Василівну на місці водія, не вірилося, що їй до снаги впоратись з великогабаритною маршруткою. В голову ненароком вкрадається давній стереотип про нежіночі професії. Однак за кілька хвилин нашої бесіди розумію, що помилявся. Вона тут – наче у своїй тарілці. Достатньо поглянути, як відчуває кожен сигнал техніки, з якою майстерністю заїжджає в потрібну “кишеню” на зупинці.
Цікавлюся в пані Тетяни, чому вирішила освоїти такий доволі нелегкий фах. Бо ж окрім “крутити баранку” треба і в двигуні розбиратися, а нерідко вміти виправити поломку, скажімо, замінити пробите колесо. За словами співрозмовниці, секрету тут жодного, просто їй дуже подобається працювати з людьми. Хоча, зізнається, пасажири за день трапляються різні: деколи і доведуть, і виведуть. Але таких – одиниці. Більшість зустрічають привітною посмішкою, бо знають – Таня завжди довезе куди потрібно.
– За стільки років вже звикла і не вважаю, що кермувати автобусом настільки складно. На початках чоловік, до слова теж водій, не підтримував мого вибору, відмовляв. Проте з часом змирився і тепер у всьому мені допомагає, щодня готує автобус до рейсу, перевіряє технічний стан і таке інше. Хоча, коли його немає на місці, доводиться тим займатися самій. Тож знаю, як і мастило доливати у двигун, і незначну поломку виправити, – розповідає. – Інколи казуси трапляються в дорозі, скажімо, колесо пробилося. Тут, звісно, без сильних рук не обійтись. Прошу чоловіків відкрутити гайки. Ще ніколи не відмовляли.

Її стихія – дорога
Майже щодня наша героїня сміливо підкорює простори Волині. Ні погані дороги, ні далекі рейси їй не перешкода. Для багатьох жителів сіл вона стала справжнісіньким провідником у світ. Тому “нашу Таню”, як ніжно називають її пасажири, з нетерпінням чекають скрізь.
– Пасажири для мене за ці роки вже стали рідними. Постійно стежу, аби люди відчували себе в безпеці, комфортно. Звичайно, ситуації бувають різні. Однак серйозних проблем не виникає. Мабуть, все ж зважають на те, що я жінка, — усміхається пані Тетяна
Позитивно відгукується Тетяна Тричук і про свій перший візит на Камінь–Каширщину. Вже понад рік вона час від часу заміщає водія рейсового автобуса, що курсує сюди із селища Ратне. Більшість тутешніх така переміна дивує мало. Хоча для водіїв-чоловіків поява усміхненої та завжди товариської кермувальниці на їх “фронті” стала справжньою несподіванкою. Частина колег вже змирилася з цим фактом. Але вистачає й тих, хто ще й досі вважає жінку справжнісіньким конкурентом.

Донька теж навчається водити автобус
Можливо, зовсім скоро причин “кусати лікті” від заздрості в мужньої половини буде більше. Адже сімейну справу наполегливо освоює й молоде покоління Тричуків – красуня донька Люба.
– Та в нас цілий сімейний підряд, – жартує пані Тетяна. – Донька з дитинства жила в цій атмосфері, добре обізнана з фахом мами. Тож навіщо винаходити велосипед, якщо він вже крутиться. Роботу в даний час знайти для молоді проблематично, а їхати кудись на сезонні роботи – не вихід. Зараз навчаю Любу водійській майстерності. Працює водієм і наш зять Ігор.
Що ж, хочеться побажати всім Тричукам лише успіхів, адже їх справа – недаремна і дійсно приносить людям користь.
Олександр ПРИЙМАК,
фото автора.

 

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *