Наш відомий спортсмен міжнародного класу із села Воєгоща став «Людиною року — 2017. Волинь» у номінації «Спортсмен року».
Іван заслужив цю нагороду своїми спортивними досягненнями. Ось уже кілька років поспіль він достойно виступає у спортивній ходьбі не лише на загальноукраїнських змаганнях, а й на міжнародних.
Іван – майстер спорту України міжнародного класу з легкої атлетики, срібний призер Чемпіонату світу, переможець Кубка Європи, учасник Олімпійських ігор.
Отож, до усіх його здобутків тепер додалася і перемога у конкурсі «Людина року-2017. Волинь» у номінації «Спортсмен року».
У рамках заходу, що відбувся під завісу 2017 року у Луцьку, нагороду замість нього отримала дружина Катерина. Урочистість проходила під патріотичним гаслом «Бути українцем» та девізом «Бережи життя. Цінуй мир», що якраз імпонують й Іванові. У даний час наш спортсмен служить у Державній прикордонній службі України і одночасно успішно виступає на спортивних аренах. Ще у 2012 році він уклав контракт і наразі є спортсменом-інструктором Державної прикордонної служби.
Отож, сьогодні — коротеньке передсвяткове інтерв’ю з Іваном Банзеруком.
— Іване, який Ваш життєвий девіз?
— Терпіння і труд все перетруть. Гадаю, цей вислів багатьох спортсменів привів до перемог. Бо ж лише посилена праця і в першу чергу над собою може стати запорукою успіху.
— На Вашу думку бути успішним — це …
— Це, мабуть, просто правильно мріяти та ставити перед собою мету. Бо багато хто вважає себе успішним саме тоді, коли йому вдається досягти мети. А у таких випадках передусім потрібно зауважити, що рисами успішних людей є саме наполегливість та впевненість.
— А які життєві принципи особисто Вам допомагають досягати цілі?
— Наполегливість. А ще я є вимогливим до себе. Я не шкодую себе ні у змаганнях, ні у тренуваннях. Буває погана погода і багато хто сидить вдома небажаючи, наприклад, мокнути під дощем. Я ж на такі погодні дрібниці не зважаю і виходжу на тренування. Бувають травми. Все одно тренуюся.
— Ви такі ж наполегливі були у завоюванні серця своєї дружини?
— Коли зустрічаєш людину і розумієш: ось вона, моя друга половинка, — то, мабуть, завжди і майже кожен готовий на все, аби ця друга половинка дійсно стала твоєю. Але у моєму житті якось все сприяло тому, щоб ми із Катею стали однією сім’єю.
— Спорт, служба, сім’я… І як Вам тепер вдається все це поєднувати?
— Неоціненним скарбом у своєму житті я вважаю дружину та доньку. Спорт – це моя праця, служба – обов’язок. Але наразі це цілком поєднувані речі. Заради сім’ї часом доводиться жертвувати спортивними зборами. Хоча, якщо такі проводяться на території України, дружину із донькою по можливості намагаюся взяти із собою. А трішки підросте донечка, то і за кордоном старатимуся бути разом з ними. Заради спорту доводиться також жертвувати. Наприклад, люди святкують Пасху – а в мене тренування. Всі зустрічатимуть Новий рік – а я вже 1 січня ходитиму. Взагалі у мене тренування щодня двічі на день.
— А хто є орієнтиром у Вашому житті?
— Я багато чим завдячую у житті моєму наставнику – заслуженому тренерові України Володимирові Яловику. Він для мене є і наставником, і прикладом для наслідування.
— Скарбничка Ваших нагород щороку поповнюється. Цього року — це ще й ось така перемога у не зовсім спортивному вимірі – «Людина року». Але все-таки, яку перемогу вважаєте найбільшою у своєму житті?
— Якщо брати до уваги все-таки спортивні нагороди, то поки що найвагомішою перемогою для мене є першість на Кубку Європи. Цим досягненням я завдячую передусім тренерові Володимирові Трохимовичу та батькам, котрі свого часу мене підтримали.
Тож вітаємо нашого земляка із наступаючими новорічно-різдвяними святами, зі званням «Людина року». Пишаємося його здобутками та бажаємо нових спортивних досягнень!
Тетяна ПРИХОДЬКО.
