Ось уже два роки в Україні повним ходом іде процес декомунізації: радянські назви населених пунктів і вулиць замінюють на нові, чи повертають їм попередні (історичні), більшовицько-комуністична символіка демонтується зі споруд, знімаються з постаментів і пам’ятники тієї епохи. У більшості своїй справа ця правильна і потрібна, адже українцям вже досить шанувати катів власного народу: Леніна, Сталіна і їм подібних. Але як щодо героїв, воїнів Другої світової війни? Вони проливали кров за Батьківщину, хоч і радянську. Повинні ми вшановувати цих людей, доглядати за їхніми могилами, пам’ятниками, котрих лише в нашому районі – сотні? Так, зобов’язані. Однак, що ми маємо сьогодні? Часом картини настільки невтішні, що хочеться просто в голос крикнути “Ганьба”.
Типове поліське село Бузаки. На одній із його вулиць розмістився Обеліск слави, такий собі скромний меморіал полеглим бійцям, зокрема і місцевим жителям, які мужньо боролися з нацистськими ордами, виборовши для наступних поколінь мирне небо над головою. Ще здаля з дороги він справляє доволі невтішне враження: трухлява загорожа, поросла бур’яном територія. При тому, що на невеличкій клумбі, серед даного жахіття красуються чорнобривці, посаджені чиїмись турботливими руками. Неподалік вітер збиткується над новеньким поминальним вінком зі штучних квітів, який закинуло ген подалі від пам’ятної стели. Ознаки того, що це місце відвідують люди, є очевидними. Питання: як часто? Хотілося б вірити, що не тільки у День пам’яті і примирення та у День незалежності України. Проте враження складається інакше…
Коли випадковий подорожній спробує зайти на територію, то буде дуже здивований: старенька хвіртка висить всього на одній завісі, другу цвяхи просто вже не тримають у зотлілій деревині. Хоча вона і не потрібна, адже позаду обеліска похилилася, а точніше завалилася зогнила від часу частина огорожі, що сумовито, як сиротина, лежить на землі. Тому прохід і так вільний, як для людей, так і тварин. Здається, що діла до того тут нікому немає, окрім свідомої частини жителів Бузак, один із котрих нещодавно зателефонував до редакції та повідав про цю нікчемність у ставленні до героїв історії.
Отож журналісти запитали сільського голову Миколу Панасюка, чому меморіальний комплекс, який фактично знаходиться посеред села, виглядає настільки недоглянутим?
Як пояснив Микола Михайлович, наступного року сільська рада планує провести повну реконструкцію меморіального комплексу, орієнтовно до дев’ятого травня відновлювальні роботи будуть завершені.
– Дійсно, загорожа згнила, ми її обов’язково замінимо. Плануємо реконструювати комплекс, довести його до ладу, але це вже з наступної весни, адже на зиму роботи проводити недоцільно. Зокрема, підрівняємо плити, бо вони вже змістилися трохи, облагородимо територію.
Щиро сподіваємось та очікуємо швидкого підтвердження даних слів. Як і на те, що з настанням весни нове життя запанує не тільки в чималому лелечому гнізді, котре зручно розмістилося одразу на гранітній стелі, а й загалом в даному місці.
Олександр ПРИЙМАК,
село Бузаки. Фото автора.
