У лісовому урочищі Садки, що між селами Хотешів та Котуш,
серед непрохідних хащів, силами місцевих лісівників споруджено меморіальний комплекс із дубовим хрестом. Адже на цьому місці у 1943-му українські патріоти — вояки УПА провели, можна сказати, свій перший військовий парад на Поліссі.
Ще у 2015 році поблизу села Хотешів археологічна експедиція відшукала залишки майже півсотні повстанських схронів. Зокрема, в лісовому урочищі Зарічки були проведені розкопки, знайдено уламки цегли, залишки дерева, багато гільз, куль, цвяхів, осколків, тарілку, шматки тканини та берести. За свідченнями старожилів, тут була досить потужна господарська база: пекарня, млин, ремонтна майстерня, аптечний склад і навіть м’ясний цех.
Директор спеціалізованого підприємства “Волинські старожитності” Олексій Златогорський, який керував тут розкопками, настоює на продовженні археологічних робіт. Але для цього, за його словами, потрібно знайти фінансування.
Керуючий справами Камінь-Каширської районної ради Валерій Хитрик розповів, що нещодавно у лісовому масиві поблизу села Хотешів встановлено новий меморіальний знак у вигляді дубового хреста в честь борців за волю України. Його урочисто планують відкрити до 75-ої річниці створення Української повстанської армії та Дня захисника України.
Монумент споруджено в урочищі Садки силами працівників Добренського лісництва, а районна рада замовила інформаційну табличку, яку спеціально було виготовлено для цього пам’ятного знаку. Крім того, як повідав помічник лісничого Віталій Карпук, лісівники у цьому мальовничому місці обладнали відпочинкову зону із критою альтанкою та бесідками, обгородили територію довкола монумента.
Місце вибрали не випадково, адже у 1943-му тут провели свій перший військовий парад, нашвидкоруч сформовані із жителів довколишніх сіл, боївки УПА.
За словами Валерія Хитрика, ініціатором спорудження меморіалу у Хотешові виступив наш земляк, член комісії з гуманітарних питань Громадської ради при облдержадміністрації Ростислав Кухтей, який запропонував у такий спосіб увіковічнити місце однієї із перших баз ОУН-УПА на Волині. Адже встановлено, що у часи Другої світової війни на цій території розміщувалося найбоєздатніще угрупування УПА. Всього в околицях Хотешова і Котуша діяло три сотні повстанців. Отож це була досить потужна сила, яка боролася за незалежність України вже тоді. Найкращий вишкіл мала сотня під командуванням “Мазепи” — Івана Кобця.
Повстанське формування відзначилося в багатьох військових акціях. Це саме під Хотешовом готувалася, а потім удало втілилася в життя військова операція національного підпілля, внаслідок якої було вибито гітлерівський гарнізон з Каменя-Каширського. У руках повстанців опинилися військові склади, фураж, аптека. Ще й досі у селі пам’ятають, як майже тиждень кількома десятками возів звозили до Хотешова продукти, зброю, боєприпаси з німецьких складів. Це все майно підпільники надійно заховали від чужого ока у спеціально обладнаних для цих потреб підземних схронах. На жаль, місце таємних складів та багатьох схронів радянським органам влади видали зрадники.
Не найкращим чином склалася і доля командирів хотешівського угрупування УПА. Після важких боїв із радянськими партизанами та Червоною армією за переправу через річку, курінь “Назара” був дуже знекровлений, вцілілі вояки змушені були перейти на нелегальне становище у свої замасковані схрони. Командир Олекса Шум — “Вовчак”, організатор перших боївок, загинув 20 березня 1944 року в перестрілці з німцями під час рейду. Курінний Тихон Зінчук пропав безвісти на початку 1945 року в бою з радянськими військами. А сотенний “Мазепа” загинув у засідці під селом Малі Голоби у квітні 1945-го.
До речі, останнього повстанця у цих краях спіймали лише у 1952 році. Це був Михайло Маковецький, 1921 року народження, який мав псевдо “Джумко”. Ці події добре запам’ятала його зв’язкова, яка згодом оселилася в Кубанському краї, Марія Бублій. Вона пригадувала, що останніх місцевих упівців “Джумка” та “Дільбака” котрась із селянок, яка працювала на радянські органи держбезпеки, напоїла молоком із снодійним. Для упівця “Дільбака” доза снодійного виявилася смертельною, тому арештували лише одного “Джумка”. Через кілька днів арештували і Марію Бублій. Просто напередодні Різдва без пояснень забрали з хотешівської лікарні, де вона працювала санітаркою, та відвезли в Луцьку буцегарню. У підземеллях тюрми вибивали з неї свідчення катуваннями. Били, давили хустинкою і в холодну камеру закривали, як тільки не мордували, щоб зізналася, видала тих, хто ще продовжував боротися проти нелюдської системи. Вона й через десятиліття про це згадувала, як про страшний сон:
— Тільки привезли, відразу відправили мене на допит. Кілька годин помучивши і нічого не добившись, змусили роздягтися до гола і закрили в камері. А там як в морозильнику холодно. Зверху на голову вода капає, по стінах тече. Як лід. І не вистояти, і до стіни не притулишся. Мені ноги мліють, тіло від холоду задубіло, а не ворухнутися. Що поробиш, мусиш терпіти. Отакий Святвечір мені влаштували. Правда, після кількох годин такого збиткування змилостивилися — дали одягтися. Побоялися, що до ранку задубію. Прилягла я на кушетку, долоні підклала під голову і задрімала. Аж вранці — знову на допит. Як мене тільки не мучили — і били, і погрожували, і за хустинку давили. Але я все трималася на одному, — я сирота, неграмотна, нікого не знаю, нічого не чула і не бачила. Правда, через деякий час передали мою справу до суду.
Судили Марію Бублій разом із “Джумком”. Воєнний трибунал присудив повстанцю розстріл. А їй дали 25 літ каторги.
Але в селі й досі вперто живе легенда, що Михайло Маковецький вижив і навіть колись приїжджав із сивою чуприною у рідне село…
Олесь Федорович, село Хотешів.
