Але зведення навчального закладу під загрозою зупинки через відсутність фінансування.
Йдучи щоранку на роботу до старої школи, що в селі Осівці, її директор Любов Омелянівна Дем’яник найбільше радіє одному: зовсім скоро тутешня дітвора забуде про холодні класи, стелю, з якої на голову сиплеться шпаклівка, порепані глибокими борознами стіни, шпарини у вікнах, звідкіля взимку дме крижаний вітер, і якто з початком зливи щоразу розставляли на підлозі відра, бо через дірявий дах всередину добряче ллє дощ. З нетерпінням чекають цієї миті також вчителі, батьки, та й загалом громада. Адже навчатися і працювати у небезпечно аварійній будівлі обридло вже всім.
Кілька десятиліть поспіль тутешні селяни оббивали пороги різних інстанцій в надії на допомогу. Навіть не пускали дітей до школи, аби посадовці звернули увагу на їх проблему. Однак у відповідь чули лише запевнення, що нова школа ось-ось буде. Правда, коли – невідомо… Нарешті 2016-го, за більше ніж двадцятиліття з моменту виготовлення першої кошторисної документації, над осівчанами все ж зглянулись. Майже відразу проти цього рішення виступили кілька “світлих” голів. Сума у 52, 24 мільйони гривень, котру мають витратити на будівництво навчального закладу, бачте, видалась їм завеликою. “Та й навіщо селянам сучасна триповерхова школа зі спортзалом, лабораторіями, тощо? Обійдуться і меншою, – казали вони. – Треба негайно змінювати готовий проект”.
У чому причина такої дискримінації, та чи був взятий до уваги “експертами”при розрахунках річний індекс цін на товари і послуги, який є змінним (за останнє десятиріччя не у бік зменшення їх вартості. – Авт.) – залишається під питанням. На щастя до жодної з пропозицій не прислухались. Восени того ж року будівництво школи стартувало. На разі підрядники обіцяють завершити роботи до кінця 2018-го. Тобто чекати не так і довго.
Звучить обнадійливо, якби не одне маленьке але – гроші, а точніше їх брак. Ще дев’ятого червня на позачерговій сесії районної ради депутатами було прийнято рішення спрямувати на будівництво навчального закладу в Осівцях частини бюджетних коштів за програмою співфінансування. Таким чином район підтвердив серйозність своїх намірів підтримати важливий для громади проект. Логічно, що тепер черга за Урядом, котрий має профінансувати подальший хід будівництва із державного бюджету. Та той виділяти мільйонів не поспішає, і підрядник, зокрема ТзОВ “Житлобуд-2” з Луцька змушений виконувати роботи своїм коштом. На скільки вистачить фінансових ресурсів останнього, спрогнозувати важко. Існує реальна небезпека, що зовсім скоро спорудження школи може просто зависнути у повітрі. Тож головне питання на сьогодні — чи встигнуть робітники завершити об’єкт до наміченої дати, якщо буде порушено будівельний графік, чи не доведеться штурмувати роботи в авральному порядку? Адже так не хочеться, щоб через зволікання чиновників у Кабміні осівецька школа перетворилася на черговий довгобуд, як вже неодноразово траплялося в українській практиці…
Любов Дем’яник: Сільським дітям вже нічого не треба?
Днями журналісти “Полісся” побували на новобудові, аби пересвідчитися, як ідуть справи на будмайданчику. Осівці зустрічають нас неймовірною спекою, а ще добротними, охайними будинками. Видно, що мешкають в селі справжні господарі. В озері двійко малюків весело “лапають” рибу. Час від часу минаємо на своєму шляху сучасні новобудови, помітно, що на окремих ділянках ще триває будівництво. Отож місцева молодь не поспішає “втікати” із села, навпаки, обживається і планує жити й надалі. Воно й не дивно, адже за статистичними даними, на сьогодні Осівці – одне з найбільших сіл району. Населяє його аж 1564 жителів. Як вам таке?
При цьому щорічно тут фіксується збільшення народжуваності. Підтверджує це і Любов Дем’яник:
– Зараз у нашій школі навчається 181 дитина. Діти в 10-11 класи вимушено ходять в інші школи. А загалом на території села дітей шкільного віку – 246. Ще довозять діток із сусідніх Залазька і Ольшан. Тому нова школа в Осівцях конче необхідна, не буде порожньою.
За словами Любові Омелянівни, вже тепер кількість дітей переважає проектну вмістимість майбутнього навчального закладу, адже за планом він розрахований лише на 240 учнів. Отож усі балачки про те, що тут не потрібно будувати велику школу, – абсурдні.
– Сільським дітям вже нічого не треба. Ні сучасної освіти, ні належних умов – обурюється Любов Омелянівна. – Ось в інших звели маленькі школи, населення зросло, а потім бідкаються, бо треба добудовувати. Нам треба рухатись далі. Живемо ж у 21-му століття. Це буде школа нового зразка, де щодня діти проводитимуть практичні досліди в лабораторіях, зміцнюватимуть здоров’я в спортзалі, відкриватимуть щось нове і дізнаватимуться багато цікавого. Напевне, одна із кількох подібних, що функціонують в області.
Одне тішить пані Любов, що всупереч усім перепонам сьогодні робота вже іде. Та особливо приємно педагогу, що зводять для дітлахів школу не чужі дядьки-будівельники, а самі осівчани. Тож роблять все добротно.
Стараються як вже для своїх дітей
Знайомтеся, ось власне і герої цього населеного пункту: Сергій Бродовський, Юрій Бродовський, Володимир Бродовський, Олександр Бродовський, Андрій Бабушкін, Анатолій Хомич, Дмитро Іщик, Петро Іщик, Сергій Митчик, та інші – загалом двадцять троє мужніх татусів, що не побоялися взяти до рук лопати, молотки, кельми, інший будівельний реманент, і з рання до пізньої ночі важко працюють, аби їхня малеча навчалася в затишних, світлих класах, де буде тепло і не боятимешся, що будь-якої миті на голову твоєї дитини чи вчителя впаде стеля. Запримітивши нас, чоловіки трохи ніяковіють. Видно, що вони не звиклі до уваги преси. Запитуємо, як їм тут працюється? Відповідають: “Нормально. Головне, щоб фінансування було достатнім, а то з цим проблема”.
– Умовами задоволений, маємо восьмигодинний робочий графік, стабільний фронт роботи, – каже вправний муляр і батько трьох дітей Сергій Бродовський. – Аби ще гроші на будівництво школи давали.
Цікавимось, а що не так із фінансуванням проекту? Посадовці ж обіцяли мільйони на школу?
– Так немає грошей, фірма-підрядник робить за свій кошт. Більше двадцяти років товчемося на одному місці, і ніяк тої школи не можемо добитися, – бідкається чоловік. – Моя донька цього року піде навчатися ще в стару школу.
Вона в аварійному стані, завалюється. Звісно, що є боязнь відпускати дітей. Там же зі стелі сиплеться на голову, зимою дітвора мерзне. Треба тут робити, стараємося для своїх дітей. Щоб воно було якісно і надовго. На сьогодні “женемо” другий поверх, нам би більшого крана. Цей просто не дістає на таку висоту. Якщо буде фінансування, можемо вкластися до запланованого терміну, а так сумніваюся.
Підтримує колегу і ще один багатодітний татусь Анатолій Хомич:
– Аякже, для кого ж будуємо школу, як не для своєї малечі. Двоє моїх старшеньких вже навчаються, третій іде в перший клас. Щораз переживаю за них. Хочеться, щоб діти здобували освіту в хороших умовах, гарних, світлих класах. Правда, буде це лише тоді, як влада виділить гроші. А так, поки є проблеми з фінансуванням, годі й мріяти. До нового року з цим було краще. Говорять, що взагалі грошей немає. Все обіцяють виділити, а коли воно буде – хто зна.
Знову ж чуємо від пана Анатолія скарги на кран; той маленький і заледве дістає лише до другого поверху. Тож навіть якщо кошти знайдуться, доставляти будматеріали на таку висоту буде проблематично. Чоловік на 100% впевнений: коли б їм нормальне фінансування, то за цей рік точно завершили будівництво.
– У нас затримок не буде, аби вони запросили ще 20 чоловік, прийшли б одразу, – розповідає він. – Тут всі хлопці роботящі, тримаємо господарку. А що роботи в селі немає, то змушені їздити по сезонах. Поки в Осівцях не було будівництва, то Росію забезпечували. Там будівельних навичок набралися. Тепер на своє благо працюємо. Для своїх діток зробимо добре. Головне, щоб держава фінансування дала, а не тільки піарились чиновники в газетах і розписували, що щось виділяють.
“Найкраща поміч — коли не заважають”
Так вважає місцевий священик отець Сергій Приходько. На його думку, дуже важливо, що всупереч усім політичним розбіжностям сьогодні громада села об’єдналася заради спільної мети. Адже в ситуації, коли “доброзичливці” зусибіч ставлять тобі палки в колеса, діяти разом – головний шлях до успіху.
– Всі вже втомилися постійно переживати за життя і здоров’я своїх дітей. Людей не цікавить, хто будує цю школу. Ми віримо, що школа буде. Здавалося, ось щойно закладали капсулу, а вже така невелика коробочка є, – радіє батюшка. – Слава Богу! Певно, ті, хто її закладав, бачили перспективу в селі, що тут зростає народжуваність. Тим більше, що ми при Камені-Каширському, при місті.
Є в отця Сергія і свій доказ для підтвердження правильності цього твердження. Усім скептикам, які думають, що село вимираюче і йому не потрібна сучасна школа та інші вигоди, він радить відірватися від зручного крісла і поглянути на все очима його мешканців.
– Навпаки, зараз Осівці оживають. На минулому тижні заливали фундамент під свої будинки кілька молодих сімей. Із боку міста до нас підходять. Маючи поряд таку потужну школу, умови, вони ще більше бажатимуть об’єднуватись з селом, адже це зручно. Іншого варіанту у нас немає.
Найбільше боїться панотець, що якщо фінансування не буде, то будівництво стане. – Ми молимося постійно, молимось за будівничих, бо це є наші люди, за них так само переживаємо. Їм тут теж нелегко. Їхні друзі, куми, знайомі поїхали на інші гроші, за кордон, заробляють набагато більше. Але вони не дивлячись на це, роблять все для того, щоб школа була. Хто знає, якщо б інші люди будували її, чи вони зробили так якісно, як для себе. Ці хлопці є прекрасними спеціалістами. Я впевнений, їхні імена ввійдуть в історію села, про них буде добра згадка. Надіються, що і їхні діти будуть ходити до нової школи. Чого бажаю, так щоб у селі нарешті була безпечна школа, а в нашій державі мир.
І наостанок…
Нещодано на Волині розпочато формування переліку інвестиційних об’єктів, які будуть фінансуватися у наступному році за кошти державного фонду регіонального розвитку, а також з місцевих бюджетів. Таких на сьогодні вже налічується 22, серед них і завершення будівництва школи в селі Осівці. Зазначається, що кінцевий термін реалізації цих проектів – 2018 рік. Загалом розмір фінансових надходжень складе близько 150 мільйонів гривень. Правда, точних термінів, коли названу суму буде розподілено кінцевим отримувачам, поки не називають. Можемо лише припустити, що за давньою традицією може трапитися це ближче до кінця року. Хоча такий варіант і не найкращий, адже всі добре знають, як потому ті гроші освоюються фірмами-підрядниками і за яких погодніх умов виконуються роботи. Тож чи варто говорити про їх якість? Та все ж відкинемо наші сумні роздуми і сподіватимемося, що 1 вересня 2018 року осівецькі дітлахи сядуть за парти в класах новенької школи.
Олександр ПРИЙМАК,
село Осівці, фото автора.
