У нього задумливий погляд і щире, відкрите обличчя, кваплива хода та якась по-особливому поспішність. Щоденна боротьба за чиєсь, а часом і власне життя, без права на помилку. По-особливому треба бути сильним, по-особливому відповідальним, терплячим і людяним. Доля посилала йому багато випробувань, які проходив гідно та чесно. А ще багато праці… ”, – так тепло розповідає в листі до редакції про лікаря-анестезіолога реанімаційного відділення Камінь-Каширської ЦРЛ Миколу Васильовича Кузьмича (на фото) вдячна мати врятованих цим чудовим спеціалістом дітей пані Ганна із Гути-Боровенської.
Більше двадцяти років медичної практики, тисячі підготовлених до операції пацієнтів, сотні годин нервового очікування під час самого втручання, бо тільки від Бога, а ще трішки від твоїх вмінь та навичок залежить буде жити людина, чи ні. А що опісля… робота і ще раз робота. І так день в день. У реанімаційному відділенні не буває спокійно. Достатньо лише переглянути останні зведення місцевих ЗМІ: там трапилась аварії на дорозі, тут травми у лісі, нещасний випадок на виробництві, стало дуже зле вдома – усіх доставляють в реанімаційне відділення. І за ті кілька хвилин потрібно зробити все можливе і неможливе (а Микола Васильович інколи й робить неможливе), аби врятувати чиєсь життя. Діяти рішуче, оперативно, без права на помилку.
Кажуть, що лікар – це не професія, а покликання. Важко не погодитись з даним твердженням, адже трудовий день простого працівника закінчується, зазвичай, рівно за графіком. Відпрацював і все… Твої клопоти, невирішені справи, недокінчений звіт залишаються за дверима робочого кабінету. Коли ж пацієнт перебуває за волосину від смерті, не приходиться зважати на годинник, чи що в тебе зараз відпустка, або обід. Вдень та вночі ти повинен завжди бути готовим професійно виконувати свою роботу. Це надзвичайно виснажливо, але ніхто й не говорив, що життя лікаря просте. Таким є покликання Миколи Васильовича: жити для інших, приймати біль когось як власний, віддавати людям більше, ніж отримуєш сам.
Трапляється, що врятувати людське життя неможливо. Як відшукати потрібні слова для рідних? Звідкіля набратися мужності та відваги, щоб підійти до них і сказати про це? Та головне, як знайти у собі сили продовжувати боротися далі? І цих “як” у анестезіологів безліч.
Про свого лікаря медсестри відгукуються як “добрий, чуйний і кваліфікований”.
– Нас у реанімаційному відділенні працюючого персоналу 22 чоловіка: шестеро лікарів, шістнадцять старших медсестер і сестер медичних. Звісно, робота складна. Наприклад, лікар іде на операцію на той самий апендицит, і так само переживає, як при будь-якій операції. Немає такого, що одна легша, друга важча. Бо то робота відповідальна. Всі тяжчі випадки відправляють до нас. Ми всі супроводжуємо і допомагаємо лікарю в процесі одужання хворого, рятуємо людські життя. Кожен робить свій вклад у лікування пацієнта,— розповідає чергова медсестра.
З повагою говорить про колегу Миколу Кузьмича і головний лікар Камінь-Каширської ЦРЛ Людмила Потягайло:
– Він професіонал своєї справи, гарно справляється з усіма поставленими завданнями, щорічно нагороджується похвальними грамотам.
Одним словом – надзвичайний, самобутній, сильний духом, справжній борець, лікар від Бога.
Олександр ПРИЙМАК.
