Незалежна громадсько-політична газета

Коровайний та сирний обряди на поліському весіллі

107Полісся, зокрема й Волинське, – це той край, де ще збереглось багато що з вірувань, традицій, поглядів  наших предків на світ і самих себе, де крізь окремі прояви народної культури прочитується сива давнина, коли архаїка таїть у собі предковічні знання, які ми не завжди годні прочитати, а коли й прочитуємо, то це межує з відкриттям.

Саме до таких роздумів-відкриттів спонукає багатьох відсутність коровайного обряду у весіллі окремих регіонів нашої країни. Наприклад, у моєму рідному селі Кримне , як і в сусідніх Брониці, Воєгощі та інших селах, не використовують під час цієї учти короваю. Нещодавно прочитала в одній газеті, де на питання журналістки щодо цього, місцеві жіночки пояснили, що колись старі люди їхнього села спекли цей ритуальний хліб та залишили на лаві, щоб охолов. Але свиня допалась до нього раніше і з’їла. То господині сприйняли це як знак непотрібності його у весільному обряді.

 

     КОРОВАЮ КРАСНИЙ, ЯК НА НЕБІ МІСЯЦЬ ЯСНИЙ

Коровай – це особливий, сакральний хліб, його ще називають святим, хоча, треба сказати, увесь хліб є святим. Поет Іван Гнатюк стверджував, що  ненька, наділяючи його в дитинстві “окрайцем житняка”, перевіряла, “чи не брудна в нього рука”, адже хліб – святий, “бо тільки він боронив од смерті нас”. Однак серед інших хлібів коровай посідає особливе місце.

Мусимо зауважити при цьому, що там, де на весіллях побутує коровайний обряд, ставляться до нього з особливим, сказати б, трепетним пошануванням. Як співається в багатьох піснях, що були поширені колись по всій Україні, під час його бгання та випікання, використовують воду з семи криниць, борошно, змелене в семи млинах, яйця від семи курей. Та й печуть його в печі, у якої “золотії плечі, срібляні крила, щоб коровай гнітила”, “щоб він удався, срібним обручем обклався, золотими шишечками обслався” та щоб був “красний, як на небі місяць ясний”.

Посвячені в дане дійство жінки з Гути-Камінської стверджують, що приготування та випікання цього ритуального хліба прирівнюється до самого весілля. Перед тим і тим родина просить прощення за явні чи й уявні провини в сусідів, знайомих, односельців, замирується з тими, з ким до цього часу ворогувала. Так само прискіпливо добираються й коровайниці. То мають бути жінки статечні, авторитетні, щасливі у шлюбі. Та й сама випічка готується з найкращих інгредієнтів, що ними забезпечують господарі, з обов’язковим додаванням принесених коровайницями, а деколи – тільки з самих приносів. Бо то колективний продукт, як видається, не тільки родини, а й сільської спільноти. Це має посилити магію його позитивного впливу на молодих, їхні родини та тих, кого буде ним винагороджено.

Готують коровай на прохання молодого (молодої). Як співається в пісні “У садочку соловей гуде” (Гута-Камінська), молодий обходить всю родину: татойка, матьонку, братика, сестричейку, родину з проханням “спекти йому коровай ґречний” , бо він у них – “син, брат, син (родини) сердечний” .

У призначений час жінки приходять до хати, де готуються до весілля. Спочатку їх запрошують до столу. Стіл у цей день накривається, як на весілля. Настрій у всіх радісний, веселий – таким має бути й життя майбутнього подружжя.

Шануй, моя мамойко,

Мої коровоайници, –

закликає пісня. Після недовгої гостини старша коровайниця говорить:

– Десь тут є домовний господар, домовна господиня – чи позволить, благословить цей день звеселити?

– Хай Бог благословить, і я благословляю, – відповідає батько.

Цей діалог повторюється тричі. Далі в пісні “Дозвольмося Іванка, Іванкового татойка” коровайниці звертаються до батьків (батька та матері окремо), братів і сестер, їхнього роду “дозволити та благословити сьой день звеселити”. Бо цей день – день випікання короваю – і є початком весілля, про що стверджує наступна співанка:

На вгороди зіллє,/2

Пуд городом зіллє.

В сьому дому, що й на рогу,

Зачалося висіллє./2

Церемоніал підготовки тіста, випікання, прикрашання готового виробу ретельно продумані й суворо регламентовані: коли, де та якою водою мити руки, коли місити, як формувати святий хліб. Усе овіяно чаром духовності і таємничості. Бо то не звичайна хлібина, – то жива субстанція, яка все бачить, відчуває і все пам’ятає та віщує про позитив чи негатив у майбутньому житті молодої пари. Тому його слід пильнувати й усіляко задобрювати. Замісивши тісто, коровайниці повідомляють господарів про зроблене. Ті у відповідь їх пошановують, пригощають смачними наїдками, напоями. Запрошені співають ритуальних пісень, танцюють, веселяться. Нарешті лунає пісня:

Старша коровайнице,

Засвіти-но свічку,

Заглянь-но у пічку,

Чи час, чи поройка

Коровая саджати.

Всі присутні пильнують за священнодійством, що його здійснює їхня очільниця. В окремих селах за ручку лопати тримаються й інші коровайниці. Так само прискіпливо стежать і за процесом випікання, аби не заслужити докору святого хліба:

Самі п’єте-гуляєте,

Обо мні не дбаєте.

Посадивши коровай, жінки піднімають над головою діжку чи ночви, в яких місили його, цілуються навхрест, а поставивши на стілець, ходять навколо, пританцьовуючи, співають, пригощаються, після чого йдуть додому. Святий хліб у Гуті-Камінській виймають домашні. Принагідно додамо, що випікається кілька короваїв, але прикрашається тільки один.

Замішуючи тісто, формуючи виріб, необхідно й передбачити  розміри короваю, зважаючи на його недоторканність. Деколи траплялось, що він виростав зависоким, і його було неможливо вийняти з печі. Тоді господар розбирав її вустя*. Але коровай залишався незайманим. Тож ні про яку свиню й мови бути не могло. Проте треба сказати, що звичай випікання цього ритуального хліба прижився у наших пращурів з поширенням землеробства, що прийшло на зміну скотарству, а згодом і тваринництву, де сповідувались інші цінності та панували й інші звичаї, які мали сприяти розквіту господарства, покращенню добробуту населення.

 

*Вустя (діал.) – передня частина отвору печі.

     (Закінчення буде. Про сирний обряд читайте в «Поліссі» за 23 травня ц.р.)

     Олександра

КОНДРАТОВИЧ,

 краєзнавець.

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *