Кінець квітня позначений приємною подією для нашого міста. Аби зустрітися та наживо поспілкуватися із поціновувачами своєї творчості, сюди завітав знаний в Україні та за її межами письменник, перекладач, один із найбільш шанованих сучасних літераторів Василь Шкляр. Його перу належать такі історичні романи, як “Залишенець. Чорний ворон”, “Маруся”, “Чорне сонце”, психологічно-містичні “Ключ” та “Кров кажана”, а також десяток інших творів. Чудовий співрозмовник, а ще, можливо, один із перших “екранізованих” українських творців літературного слова.
Приємно відзначити, що Шкляра у Камені таки справді чекали. Ще до початку заходу в фойє районного будинку культури група бібліотекарів організувала своєрідну виставку творів автора, публікацій про нього у пресі. Помічаємо, як згодом єдиним потоком починають прибувати молодь, представники старшого покоління. Півгодини очікування, боязнь, що письменник не приїде, і ось… за дверима з’являється звичайний чоловік, без пихи і зазнайства, весело виходить на сцену та вибачається за своє вимушене запізнення. Жартома зазначає при цьому, що виною всьому є наші депутати, а ще погана погода. Літературний вечір стартував.
З перших хвилин гість полонив присутніх безпосередністю та добротним почуттям гумору. Загалом ця зустріч нагадувала радше спілкування з давнім другом, котрий може торкатися серйозних тем, таких, скажімо, як війна на сході України, чи зросійщення медійного простору нашої країни. Коли, щоб слухати, дивитися своє рідне потрібно отримати в чиновницьких кабінетах на це дозвіл, бо “дійшло до того, що нам визначають якісь квоти. Нам на нашій землі кажуть, скільки відсотків ми маємо право слухати своїх пісень. Такої ганьби, мабуть, не переживала жодна нація і ця ганьба триває і за цього теж антиукраїнського режиму нинішнього”, – з обуренням мовить Шкляр. І водночас кепкує над собою, розповідаючи про власне життя та шлях до слави: “звісно, кожному письменнику приємно, що його твори читають. Я не виняток… Сьогодні наклад “Чорного ворона” вимірюється тисячами примірників. Коли я приходжу у книгарню, мене запитують: “Вам оригінал, чи копію” – настільки ця книга стала популярна… Знаєте, нормальна людина не буде займатися цією справою. В літературу людина приходить через психічні відхилення. Не може нормальний чоловік сісти та писати книжку. Чоловік повинен щось робити руками, але я змалечку дуже любив літературу”.
Зізнався присутнім Василь Миколайович, що на Великдень завершив новий роман “Троща”, в якому розповідається про події 1947 року, коли невеликі боєздатні групи упівців з останніх сил протистояли переважаючим їх чисельно червоним агресорам, фактично затиснені серед тернопільських річок, боліт і очерету (тобто “трощі” по-їньому).
– Якось перебуваючи на Закарпатті, мене попросили написати про тутешніх повстанців. Я довго упирався, бо це ж потрібно добре розбиратися в говірці, вловлювати кожен нюанс… На що мені сказали: “Чоловіче, не крути, в нас мова одна. Бандерівці були і на Волині”.
Почав шукати універсальний матеріал. Знайшов таку історію на Тернопільщині… Роман вийде цього року”, – зазначив Шкляр.
Спробував він відповісти і на решту запитань читачів, а також поділився кількома своїми планами. Найперше чого бажає письменник, так це щоб урну із прахом “Аксьона” (Аксененко Олег – Герой України. 20-річний боєць батальйону “Азов” , загинув під час звільнення Ілловайська) було перепоховано в Маневичах, де знайшов вічний спочинок його товариш і побратим по-зброї “Хома”, він же Герой України Снітко Андрій (врятував групу військових під час операції із звільнення Ілловайська, прикривши своїм тілом гранату, яку пожбурили у їх бік сеператисти. На той час юнакові виповнилось лише 18 років).
Трохи осторонь від цього стоїть інша мрія: щоб читачі і глядачі швидше побачили на екранах екранізацію його роману “Залишенець. Чорний ворон”.
– …Після тривалих митарств із “Чорним вороном” нарешті крига скресла. Маю надію, що екранізують його вже влітку цього року. Фільм буде повнометражний, прокатний варіант для кінотеатрів. А також телевізійна версія на 4 серії.
На завершення зустрічі відбулася автограф-сесія, де кожен охочий зміг віч-на-віч поспілкуватися з автором та отримати у подарунок книгу з його власним підписом.
Олександр Приймак.
P.S. Багато експертів називають появу Шкляра на літературній сцені знаковою не лише для письменницького товариства, а й суспільства загалом. “Батько українського бестселлера” промовляє до своїх сучасників живим правдивим словом, не прикритим жодними прикрасами чи політкоретною обгорткою. Це слово – гостре, експресивне, часом надміру реалістичне. Але, як мовиться, таблетка не може бути солодкою. А Шклярові твори сьогодні стали для українців справді тією таблеткою, яка зцілює душу нації та змушує боротися за правду. Бачимо ми це в бійцях батальйону “Азов”, які ототожнюють себе з його холодноярівцями, котрі нещадно били ворогів – отих підлих зайд, які з вогнем і смертю увірвалися на землі їхньої неньки – Батьківщини. Били вдень і вночі, викорчовували мов заразу, наріст на тілі, бо знали: “Україна, або смерть!” – іншого не дано. Вони теж не дають спуску російсько-терористичним загарбникам. Помічаємо дух боротьби і в решті свідомої молоді, патріотів.