“Покійники не потребують їжі та інших земних благ, а тільки нашої щирої молитви за їхні безсмертні душі”, – дізнаємося зі вчення Церкви. Ось чому у певні дні року визначено здійснювати поминання всіх спочилих у Бозі. Однак сьогодні в темі поминання існує безліч суперечностей. На жаль, люди почасти змішують язичницькі та християнські традиції, перетворюючи благочестивий обов’язок на своєрідні “маївки” із застіллями, піснями та частуванням померлих. Особливо це помітно у час Провідного тижня, або Радониць, коли сотні, тисячі гарно одягненних людей з повними кошиками пасок, крашанок та інших смаколиків вирушають на кладовище “пом’янути” спочилих родичів.
У більшості ці “ходіння” мають мало спільного з християнством. Тому разом із нашим співрозмовником – настоятелем Свято-Петро-Павлівського храму села Підцир’я, протоієреєм Сергієм Михалюком ми спробуємо з’ясувати, якими є основні традиції поминання померлих, як правильно це робити та чого варто уникати.
– Христос Воскрес, отче Сергію!
– Воістину Воскрес! Вітаю вас, Олександре, та всіх дорогих братів і сестер у вірі!
– Продовжуючи наші духовні бесіди, ми, звісно, не могли оминути таку важливу у житті кожного християнина тему, як поминання померлих. Зазвичай одразу ж після Великодня, або ж протягом перших тижнів українці намагаються навідати місця спочинку своїх померлих родичів, аби віддати їм належну шану. Цей період величають по-різному: Провідна неділя, Радониця, Антипасха, тощо, вважаючи його майже рівнозначним дню Христового Воскресіння. Та чи дійсно він так важливий для нас?
– За православною традицією перший тиждень після Великодня називається Світлим або Пасхальним, а ось наступний тиждень, який розпочинається з Фоминої Неділі – Провідним. У нашій місцевості вкорінився звичай, коли віруючі люди приходять на могили своїх близьких з радісною звісткою про Воскресіння Христове на Світлому Пасхальному тижні чи в саму Фомину Неділю. Тому той день, коли на кладовищі лунає пасхальне молитовне поминання безсмертних душ спочилих, і називається Радоницею. Адже ми віримо, що Христос переміг смерть, вона вже не має влади над людьми, тому-то і можлива поминальна радість.
Щодо важливості цього періоду, то в Євангелії ми знаходимо такі слова: ”Бог же не є Бог мертвих, а живих, бо в Нього всі живі”.(Лк.20:38), і Господь не казав, що ближнього потрібно любити лише тоді, коли він з нами на землі. Зі Святого Письма нам відомо також, що немає можливості покаяння після смерті, і тому ті, хто відходять до Господа, мають потребу у допомозі. І наш святий обов’язок молитися за упокій безсмертних душ наших рідних та близьких і прощення їхніх вільних чи невільних гріхів.
Зазначу, що Пасхальне поминання померлих є досить давнім і сягає своїм корінням перших століть християнства. Ще святий Амвросій Медіоланський говорив: “Достойно і праведно є, браття, після торжества Пасхи, яке ми святкували, поділити радість нашу зі святими та мучениками і їм, як учасникам Страждань Господа, сповістити славу Воскресіння Господнього”. А ось святий Іоанн Златоуст звичай поминання покійних після Пасхи пояснював так: ”Чому отці наші встановили, залишивши молитовні будинки в містах, збиратися нам сьогодні поза містом і на цьому саме місці, тобто на могилах мучеників й інших християн? Тому, що сьогодні Господь Ісус Христос зійшов до мертвих – ми тут і збираємося”.
– За повір’ям, саме тоді душі покійників повертаються на землю, аби ще раз побачити свої оселі та рідних. Зрозуміло, що у такому уявленні більше язичницьких коренів, ніж власне християнських. Але все ж, отче Сергію, навіщо поминати померлих, чи дійсно вони чують наші молитви?
– Обговорюючи разом із вами попереднє запитання, я коротко повідав читачам, що заупокійна молитва за спочилих рідних і близьких є святим обов’язком православного християнина. Про те, що така молитва дієва, маємо свідчення у Святому Письмі, у житіях святих, церковній історії, дізнаємося про це з досвіду багатьох віруючих людей. Ще в Старому Заповіті молились за померлих. Так, наприклад, Варух молився за померлих ізраїльтян. Юда Маккавей — за полеглих воїнів. У часи апостолів також було звичаєм поминати померлих наставників (Євр.13:7).
“Моліться один за одного… за всіх людей” (1Тим.2:1) і “у всякий час” (Єф.6:18-19), – пише св. ап. Павло. Отож, і ми сьогодні, як чада Христової Церкви, повинні дотримуватись цих правил та молитися і за живих, і за померлих. Особливо за померлих, адже вони також моляться за нас (Об.6:9-10), тим більше, що помираємо всі з гріхами (Як.3:2). За вченням Церкви відпущення гріхів можливе не тільки в цьому, але і в загробному житті. Тому кожна людина повинна щодня молитися за душі своїх ближніх, щоб вони отримали після смерті помилування від Бога. Робити це дозволяється приватно (тобто особисто), або ж соборно (з усіма членами родини чи прихожанами у храмі). Спільна молитва має особливу силу, бо є молитвою всієї Церкви. А Господь говорить, що “якщо двоє з вас погодяться на землі просити про всяке діло, то, чого б вони не просили, буде їм від Отця Мого Небесного” (Мф. 18:19).
– В українців існує давня традиція приносити продукти харчування на кладовище і ставити їх на спеціально встановлені столи або класти на могили спочилих. Знаю, що у деяких селах нашого району навіть влаштовують спеціальні поминальні обіди з паскою, крашанками та іншими наїдками. Хтось дозволяє собі ще й чарчину перехилити, бо так за життя любив покійник. Як Церква ставиться до споживання їжі на цвинтарі, чи варто залишати її на могилах? Якщо так, то що з нею робити опісля, кому віддавати?
– Кожен з нас має пам’ятати, що кладовище – святе місце. І коли ми відвідуємо наших спочилих рідних і близьких, найдорожче та найкраще, що ми можемо зробити для них – це помолитися. Можна поставити на могилі церковну свічку та прочитати належні молитви за упокій душ померлих, але не їжу. Взагалі не треба нести на кладовище якісь харчі, як от паски, крашанки тощо.
На превеликий жаль, до наших часів залишилися ще язичницькі пережитки, які поширені серед тих, хто не знайомий зі вченням православної церкви, коли люди, приходячи на кладовище, їдять і п’ють на могилах, залишають на надгробках чарки з алкоголем та шматок хліба – наче “для покійного”. Православним християнам потрібно уникати таких нерозумних дій, і якщо у нас є чим поділитися, краще віддати це бідним або голодним.
Після смерті тіла душа людини або успадковує вічне блаженство, або відходить на вічні страждання. Це залежить від того, як було прожите земне життя. Але багато чого залежить і від молитви за спочилого, яка воістину поєднує живих та тих, кого Господь раніше за нас покликав у Вічність.
– Не секрет, що для торгівців ритуальною атрибутикою даний період є найприбутковішим. Адже всі намагаються прийти на кладовище не з порожніми руками, тож купують штучні квіти, вінки, тощо. Згодом вицвілі на сонці “прикраси” просто викидають за паркан, захаращуючи горами непотребу прилеглу територію, або ж спалюють. У підсумку здавалося б гарний звичай перетворюється для природи і громади на справжнє екологічне лихо. На вашу думку, отче, можливо якось відійти від усієї цієї штучності?
– Не тільки можливо, але й вкрай необхідно відходити від такого звичаю. Дійсно, ця вся ситуація з кожним роком перетворюється в справжнє екологічне лихо; гори сміття лежать на кладовищах та прилеглій до них території. Адже принести цей непотріб є кому, а от прибрати, у більшості випадків – ні!
Пластикові квіти та вінки не містять у собі жодного духовного значення чи символіки. Йдучи на кладовище, було б набагато доречнішим приносити живі квіти, а якщо немає такої можливості, то перейматися не потрібно. Найкращий дарунок нашим спочилим – це щира молитва. А ті кошти, що витрачаються на придбання штучних вінків, доречніше віддати як милостиню бідним, обездоленим, тим, хто просить допомоги на лікування, тощо.
Особисто я стараюся неодноразово нагадувати вірянам про все вищесказане. Хтось дослухається, а хтось робить по-своєму, але мовчати про це не потрібно і, навіть, гріховно. Наприклад, в нашому храмі святих апостолів Петра і Павла, що в селі Підцир’я, ми з парафіянами домовилися, що в Домі Божому не повинно бути жодних штучних квітів. Надіюся, що найближчим часом пластикових предметів, цієї всієї “штучності” ніхто не буде приносити і на кладовища.
На завершення нашої розмови скажу так: під час Пасхального заупокійного поминання звичним є вітати тих, хто покоїться на кладовищі. Тож, стоячи у храмі чи приходячи до могили спочилих рідних у ці дні, привітаймо їх радісними словами “Христос Воскрес!”
Спілкувався
Олександр Приймак.
