Звичайний вчитель історії з незвичайним хобі живе в Камені-Каширському. Якщо інші рибалять, ходять на полювання чи збирають марки, Олександр Деркач плете кольчуги. Озброївшись парою пасатижів, металевим стержнем та дротом, чоловік хвацько вигинає спеціальні кільця, котрих на одну кольчугу потрібно близько… 20 тисяч.
А захопився цією справою випадково, наслухавшись розповідей товариша.
– Під час навчання я зовсім не цікавився середньовіччям, реконструкцією. Тоді це ще було не моє. Після закінчення університету трішки читав на цю тематику. Та якось знайомий розповів про хлопців, які відвідують лицарські турніри, і заодно про техніку виготовлення кольчуг. Сподобалось, тож вирішив спробувати і собі. Прийшов додому, взяв шматок дроту і… в мене вийшло, – пригадує майстер.
Ось уже десять років, як ця проста спроба перетворилася для пана Олександра на справжнісіньке хобі. За цей час він освоїв безліч технік плетіння кольчуг та є чи не єдиним на Волині майстром, що займається їх виготовленням. Зараз в доробку вчителя кілька створених власноруч кольчуг, пара хауберків (шоломи з кольчужного полотна, котрі надягали на голову середньовічні лицарі) та двійко плетених рукавиць. Одну з кольчуг він подарував Камінь-Каширському народному краєзнавчому музею і вона стала його окрасою, доповнивши колекцію давніх артефактів. Зізнається, створює кольчуги не через комерційний інтерес (ціна одного виробу може доходити до десятка тисяч гривень), а для душі, для себе.
– Обладунок для реконструктора – це дуже дороге задоволення. Та є безліч індійських чи китайських кольчуг, які коштують менше, ніж можуть запропонувати українські майстри. Я ж працюю не за гроші, хоча слід визнати, справа ця прибуткова, а просто, щоб зайняти час, – додає до сказаного Олександр Деркач.
Свою ж роботу чоловік розпочинав зі шматка кольчужного полотна розміром 5/10 сантиметрів. Довелось здолати безліч труднощів. Та основною проблемою на початках, вважає він, був брак потрібного матеріалу.
– Для плетіння кольчуг найкраще підходить дріт діаметром 2 мм, – пояснює майстер. – Відшукати такий складнувато, та я швидко знайшов вихід із цієї ситуації. Купив рулон загороджувальної сітки, випрямив її вручну, накрутив кілець, нарізав їх і так, власне, почав плести свою першу кольчугу. Так, як робив я це нерегулярно, то забрала у мене ця справа понад два роки. Другий виріб я зробив буквально за три місяці.
Як розповідає Олександр Володимирович, в середньовіччя використовували спеціальні інструменти, які дозволяли витягувати з брусків дріт, а потім нарізати його на кільця. Сучасні реконструктори послуговуються електрообладнанням, що пришвидшує роботу.
Він намагається дотримуватись майже повної автентичності; закручує кільця вручну на стальному стержні, а потім з’єднує їх між собою. Різниця лиш в тому, що стародавні майстри готові кільця склепували чи спаювали.
– Сама технологія дуже проста, якщо її освоїти – це доходить до автоматизму. Для тих, хто починає, можна працювати з алюмінієвим дротом, він набагато м’якший, аніж стальний, і дозволяє легко освоїти техніку плетіння кольчуг. Для мене кольчуги — як мистецтво, як вишивка. Мисливці вивішують на стіни голови впольованих тварин, я ж таким чином прикрашаю свій дім.
Олександр Приймак,
фото автора.
