На Харківщині смертю хоробрих поліг 33-річний командир одного з підрозділів Держприкордонслужби, доброволець та багатодітний тато – старший лейтенант Косей Сергій Вікторович із села Нуйно. Добрий сім’янин, добрий лідер і просто «Добрий» поміж побратимів. Він мав би стати професійним рятувальником, але став рятівником своєї країни…
Сергій ріс у товаристві старших брата Богдана та сестри Валентини. Мама була вчителькою, тож наука в сім’ї цінувалася. На жаль, ненька рано пішла у засвіти, коли діти тільки-но робили перші кроки в самостійне життя. Після закінчення школи наймолодший син вивчився у Львові на пожежного інспектора. Там же пройшов 4 роки військової кафедри, здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта. Йому було всього 17, коли зустрів своє кохання. Прозустрічавшись 5 років зі своєю Сніжаною та водночас здобувши вищу освіту, вирішив поєднати з дівчиною долі перед Господом. Побравшись, молоде подружжя намагалося якнайкраще облаштувати своє сімейне гніздечко, тож чоловік їздив на сезонні заробітки. Так і не встиг попрацювати за фахом. Згодом їхня оселя наповнилась гомоном діточок. Здавалося, все ще тільки починається. Але – війна!
8 березня 2022-го Сергій Косей вирішує добровольцем приєднатися до оборонних лав держави. Потрапляє у 11-й прикордонний Краматорський загін, штурмову бригаду «Форпост», яка стала частиною Гвардії Наступу та виконує завдання з відсічі російської збройної агресії на території України в складі Сил безпеки і оборони. Тут поліщук одразу стає заступником командира підрозділу, згодом командиром. Отримує звання старшого лейтенанта. Підлеглі побратими самі обрали позивний для свого очільника та виготовили йому відповідний шеврон. Отримавши його до рук, Сергій прочитає великими літерами – «Добрий». А він і справді був добрий і талановитий командир.
Перші битви загону почалися з Новомихайлівки Донецької області. Уже там нуйнівець, що вів за собою бійців, отримав контузії та був уражений осколками в області шиї. Смерть хотіла міцно вчепитися у нього, але не дотягнулася… Янголи уберегли. Попри майже цілковиту втрату слуху, пройшов реабілітацію та, відновившись, знову став у стрій.
«Вікторович був командиром з великої літери. Людина з великим серцем, добряк по натурі, завжди приймав правильне рішення. Ну, «Добрий»! Ми пройшли з ним чималий бойовий шлях від початку повномасштабного вторгнення, починаючи з Донеччини (Авдіївка, Новомихайлівка, Солодке, Бахмут). Гарячі точки чергувалися з обороною рубежів у Чернігівській, Сумській та Волинській областях. Одна з ключових та найважчих ділянок фронту для нас виявилась Харківщина. Постійно на позиціях, постійно в бліндажах. 9 місяців пекла без ротації. Ми разом отримали торік у вересні поранення на цьому напрямку.
Я майже нічого не чув, а у нього обгоріли частини тіла й застрягли численні дрібні осколки у нозі. Нервові закінчення були пошкоджені, ноги не слухались. А скільки контузій… І навіть тоді знайшли можливості й сили в собі керувати підрозділом надалі, уже через місяць були на передовій знову. «Добрий» завжди стояв перший та завжди стояв за свій особовий склад. Він назавжди у нашій пам’яті. Ми все ще продовжуємо поруч із ним воювати… у снах, у спогадах», – розповідає «Сміт» – заступник командира підрозділу, який разом зі ще чотирма бійцями приїхали провести свого командира в останню дорогу. Несли домовину й не вірили в те, хто у ній. Вони уродженці інших областей, люди різних професій мали честь служити з Вікторовичем із волинського Нуйно. Прибув очолити чин відспівування та співслужити із місцевим духовенством ПЦУ й капелан їхнього формування.
Життя Сергія Косея обірвалося 30 квітня, у День прикордонника, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вовчанські Хутори Харківської області. Його з побратимом засік ворожий дрон. Сергій взяв весь удар на себе, тож товариш врятувався, хоча й госпіталізований. А торік весна була щастям: у ці квітневі дні командира удостоїли високого ордена «За мужність» III ступеня, народилась його третя дитина.
1 червня він би відзначив одинадцяту річницю подружнього життя з дружиною Сніжаною. Хоча разом вже понад 15 літ. За цей час жодної незгоди. Ніколи не лунало підвищених тонів у їхній хаті. Він дійсно був люблячим чоловіком для неї, хорошим сином, турботливим татом. Але ця весна почорніла для Сніжани, почорніла для всієї їхньої родини. Ніжно обіймав труну, як самого татуся, найстарший 9-річний синочок Демір із дідусем Віктором. Не стало татка у 6-річної Ані. А маленькій Ніколь всього рік. Сергій не мав нагоди навіть попіклуватися про неї, лише онлайн-спілкування. Так у телефоні вона не раз ще дивитиметься відеозаписи тата та фото, перш ніж зрозуміє, що він уже тільки спогад, а не реальність для неї. Тремтіли від горя руки у брата Богдана та сестри Валентини – вона свого часу замінила хлопцям матір. Прикордонний загін втратив ерудованого відважного воїна, лідера. Сумує за другом навіть службовий собака Мажор… 4 травня під час прощання з Героєм біль ударив каменем у серце кожному, хто знав Сергія Косея. І, наче, сам квітень помер у той день разом із захисником, упавши долі яблуневим цвітом.
Іванна ГАЙДУЧИК.
