Трагічні звістки ледь не щодня линуть до нашої громади… У пекельному бою на передовій позиції в Донецькій області 26 квітня загинув військовослужбовець із села Малі Голоби Михайло Мельницький. Тридцятичотирирічний боєць служив стрільцем у складі 100 бригади ЗСУ. Захисник був призваний до війська чотири місяці тому, з честю і гідністю виконував обов’язок з оборони українських кордонів.
Веселого та завжди усміхненого воїна мала батьківщина зустріла такою ж сонячною як його душа погодою. Та весняне тепло зовсім не тішило родину загиблого Героя. Вмиваючись сльозами смутку й жалоби, його близькі прийняли свого найдорожчого визволителя в останні обійми. Незгасиму осяйну посмішку Михайла навіки закарбує в пам’яті дружина Світлана. Дев’ять років тому вони поєднали свої долі на щасливе майбутнє. Михайло став хорошим чоловіком та турботливим батьком для дружининої доньки Діани і на всі ці роки замінив дитині рідного батька, усіляко підтримуючи її як рідну. Тепер осиротіла… Хоча власних дітей так і не мав, свою любов віддавав також племінникам та робив людям добро, не задумуючись і не чекаючи вдячності навзамін. Михайло пішов, але залишив по собі світлі і добрі спомини в серцях усіх, хто його знав. «Він випромінював позитив, завжди був веселий та бадьорий, поспішав на допомогу ближнім, але поряд із цим не втрачав бойового запалу», — так відгукуються про бійця його побратими.
За три дні до загибелі підрозділ Михайла Мельницького, в якому воїн стійко боронив країну від агресора, передислокували на територію Покровського району (Донецька область). Тут довгий час тривали запеклі і безперервні бої.
Традиційно перед відправкою на позиції, розповідає пані Світлана, Михайло зателефонував додому. І з притаманною йому веселою ноткою в голосі повідомив дружині, що наступного дня його черга давати відсіч загарбникам, але ж вона не має хвилюватися, бо все обов’язково обернеться на нашу користь. Та як тільки-но бійці наблизилися до місця зіткнення і, здавалося, готові були відбити напад, ворог узяв їх у напівкільце. Одразу почалися бойові сутички, не уникнути було прямого контакту з ворогом. Найімовірніше, припускають побратими, коли хлопці вже виходили з ворожого оточення на евакуаційному бронетранспортері, туди поцілив рашистський безпілотник, перервавши життя мужнього захисника.
У вічній скорботі схиляємо голови перед подвигом і світлою пам’яттю воїна. Висловлюємо щирі співчуття родині та усім, хто знав Героя.
Леся МІНІБАЄВА.
