Найдовший рейс камінь-каширця, моряка далекого плавання Сергія Маковецького тривав цілих два місяці. А свою крайню подорож шістдесятирічний земляк здійснив чотири роки тому під прапором грецької компанії. Його судно прямувало із найбільшого порту в Латинській Америці —Сантос до Африканського Сомалі.
Сергій Маковецький зумів втілити свою юнацьку мрію в життя: він став моряком. Безумовно, що для нашого регіону, це досить непересічна професія, втім бажання опанувати справу, що відкривала перед ним нові горизонти, виникло після того, як його однокласник вступив до морехідки. Робота мореплавця давала можливість побачити, як живуть люди в далеких країнах, вабила романтиків океанів та дозволяла, зокрема, заробити грошей. Наш земляк розпочав морську кар’єру у 1986 році, коли вступив у морехідне училище в Миколаєві, відтоді борознив простори океанів та морів аж чверть століття.
На початку кар’єри пан Сергій змірював води на Далекому Сході, в українському Криму. Працював матросом другого класу (днювальним), передусім займався прибиранням судна. Пізніше був мотористом в машинному відділенні суден.
— Коли вперше ступив на борт пароплава, боцман одразу дав мені наряд: наказав узяти напилок і наточити якір, — посміхаючись згадує про своє бойове хрещення досвідчений моряк. — Це був, звісно, жарт для новачків, втім я ще раніше наслухався від старших колег про своєрідні традиції приймання новоспеченого матроса на судно, тому відказав йому щось дотепне в цьому ж дусі. Натомість навздогін отримав ще одне завдання — відполірувати трюм. А за гарно виконану роботу, згідно з традицією на флотах світу, старший за рангом запропонував мені винну порцію — 200 грамів, — ділиться, здавалося ще свіжими спогадами мореплавець.
Створивши сім’ю, наш земляк як справжній морелюб проживав у Чорноморську на Одещині, а згодом, шукаючи кращих умов роботи, зі знанням улюбленої справи, Сергій Маковецький підписав контракт із закордонним судновласником. Так потрапив на суховантажний пароплав, що рухався до Кувейту. Ніс вахту на кораблях багатьох іноземних компаній. За кордон, як і нині, тоді доправляли металобрухт, хімікати, зерно. Найдовший рейс у кар’єрі камінь-каширця пролягав з Німецького Гамбурга до Австралії, він тривав 60 діб. Плавання все більш захоплювало мрійливого та романтичного моряка, позаяк йому подобалися далекі країни, про кожну з них закарбований в пам’яті якийсь найяскравіший момент. До прикладу, в Канаді його вабили великі прісні озера, Канарські острови зачудовували природою, а от Китай сподобався через дешеві ціни.Тим часом такої чисельності й різновидів папуг ніде більше не бачив як в Австралії. Найчастіше судноплавні маршрути, що їх долав земляк, простягалися до Америки. Втім води Атлантики були не завжди прихильними до кораблів. Під час таких рейсів бували сильні шторми, що тривали по декілька днів. Але в такі миті, зізнається моряк, члени екіпажу молилися, тож їм завжди вдавалося залишатися цілими та неушкодженими, пройшовши небезпечні зони.
— Саме за кордоном продавалась дефіцитна на той час в Україні радіотехніка, різноманітні тканини, одяг. Ці товари можна було купити для власних потреб, — розповідає з особистого досвіду мореходець, — а також дорожче перепродати на батьківщині. Це була своєрідна контрабанда, втім такий гендель допомагав заробити додаткові кошти. Моя перша зарплата, становила 14 інвалютних копійок, що в еквіваленті на звичайні гроші, складало приблизно 308 рублів. Я міг придбати за кордоном кілька десятків метрів люрексової чи шифонової тканини, яку успішно реалізовував з націнкою в Одесі після повернення. В той час на Кубу возили все: від харчів до важкого обладнання. І хоч це була соціалістична країна, проте з високорозвиненою медициною. Мені запломбували зуби срібними пломбами, про існування яких ще довго не знали в радянському союзі. В дев’яності роки привозив модні речі для дітей та дружини, а доньці подарував японський магнітофон та джинси “марадона”, — підсумовує моряк.
Щоб відволіктися від нудних буднів у вільний від роботи час прямо в каюті Сергій вирощував квіти. У Бразилії виміняв драцену на кілька шматків мила, подобались рослини, придбані в Марокко. В якості екзотичних подарунків привозив квіти додому та презентував знайомим.
Упродовж останнього 2023 року Сергій Маковецький вирощує квіти далеко від океанських просторів. Тепер він кинув якір на малій батьківщині у Камені-Каширському. Тут на батьківському городі посіяв чорнобривці та флокси. Після смерті дружини господарює і проживає один і називає себе Порто – Франко, бо нині вільний та незалежний ні від кого. Проте готовий відмовитись від такого статусу, як тільки знайде собі даму серця. Каже, заздалегідь припас для майбутньої обраниці дві пляшечки парфумів та новий телефон. Переконує, що докладе максимум зусиль для нового знайомства з жінкою, адже тільки сміливим підкоряються моря.
Спілкувалася
Леся МІНІБАЄВА.
