Ридали німі небеса у Раків Лісі недільної днини. Горе і журба згуртувала місцеву громаду довкола обійстя відважного воїна Зеленка Петра Івановича. 5 листопада сотні людей прийшли вклонитися 51-річному Героєві й гідно провести його в останню земну дорогу.
Петро Іванович є уродженцем райцентру, однак останніми роками проживав у Раків Лісі. Там старанно зводив новий будинок.
Та закінчити всі роботи не встиг. Почалася розгорнута війна. Уже 1 березня 2022 року він вирішує добровольцем йти в роту охорони, іти захищати своїх донечок та сина. Адже орки вже стояли на північних рубежах Волині. Побратими називали його «Зеленський» і часто жартували, що за його голову рашисти обіцяють хорошу винагороду. Згодом до нього зверталися вже просто «Зелений». Із травня у складі 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого брав участь в боях на Донеччині. 4 серпня отримав осколкові поранення під Соледаром. Тоді на очах у нього загинув його побратим-земляк, ворокомлівець Ярослав Краглик, з яким разом ішли на завдання. Це був один із найтрагічніших моментів його служби.
Після двомісячного лікування й реабілітації повернувся на передову. Через пів року був вдруге поранений в районі Харкова, контузія. Але, навіть не добувши реабілітації, знову опинився на Харківщині, де 31 жовтня 2023-го відбувся останній його бій. Кулеметник стрілецького взводу поліг у результаті ворожого артобстрілу.
«Напередодні ще поспілкувався зі мною. Вкотре порушували питання щодо його офіційної відпустки. Адже так і не отримував її за майже два роки служби. Це мало бути чергове «останнє» завдання, після якого вкотре обіцяли відпустити провідати рідню.
Та їх насправді навіть не було на кого міняти. Так і не побачив малолітніх доньок, не зустрівся зі старшим сином. Не обійняв їх, не сказав те, що хотів…», – каже дружина Жанна.
Війна вирувала в їхній хаті щодня, хоча фронт нібито й далеко, за сотні кілометрів. Щоразу, коли тижнями не було звістки від чоловіка, обривала телефонні лінії всіх відповідних відомств, не знаючи, що почує у відповідь і чи взагалі щось почує. Понад 10 літ щасливого подружнього життя перетворилися у два роки темних днів. Але все ж жінка сподівалася знову побачити Петра вдома… Вернувся, на жаль, «на щиті».
…Раківлісці гідно попрощалися зі своїм захисником. Певно, усі квіти світу були цього дня на вулицях села, якими рухалась траурна процесія.
Плакали всі, хто його знав. Але нікому так сильно не боліло, як його дітям, дружині, мамі. Навіть небо не витримало й заплакало. А батько, прикутий до ліжка, дозовано дізнається про смерть сина вже після його поховання.
— А що Богів є кілька на світі: російський та український? — питає після похорону семирічна донечка Петра Зеленка в мами. – Ну як це Він один? То чого ж Він захищає і наших, і злих росіян? І чого тата не врятував? Хіба Він не чув, як ми молилися? Поїдемо скажемо татові «На добраніч!», а зранку снідати завеземо.
Іванна ГАЙДУЧИК.
