На перший погляд це звучить жорстоко. Однак хто зна, чи зустрілись би коли-небудь наші герої за інших обставин
Військовослужбовець 100-ї окремої бригади територіальної оборони Володимир Заводюк родом із села Осівці. Він вдячний долі, що знайшов другий дім і кохання в Сошичне. На війні з перших її днів. Нині звільняє від ворога схід України. Вже не одного москаля він навчив боятися сили української зброї. Мочать лапті русаки, коли наш захисник посилає їм гарячі “привіти”. На жаль, і сам отримав поранення, прикриваючи побратимів. Але навіть після того не залишив стрій та далі хоробро боронить Вітчизну. Бо за його плечима найдорожче – кохана дружина Наталія, діти, яких любить всім серцем.
Із коханою Володимира також познайомила війна. Якось на початку російського повномасштабного вторгнення Наталія, нажахана тим, що відбувалося, гортала Фейсбук, прагнучи дізнатися найсвіжіші новини. Тут алгоритми соцмережі видали їй посилання на сторінку Володі. На фото побачила статного, миловидного чоловіка у військовій формі. Вирішила написати йому повідомлення наступного змісту: “Слава Україні! Перемоги нам усім! Хай вас Бог Береже!”, аби підтримати в особі незнайомця українське військо. Минуло десять днів і ось Володя відповів, запитав чи на Волині “тихо”, адже довкола нього ситуація розвивалася аж надто непроста, тривали бої. Потому між ним і Наталією розпочалося спілкування. Їхні почуття міцніли на відстані: Володя торував важкі фронтові дороги, Наталія розраджувала свого коханого ніжними, сповненими доброти словами. Обоє чекали зустрічі.
– 2 квітня ми нарешті побачили одне одного, Володя познайомився з моїми дітьми від першого шлюбу та одразу прийняв їх, мов рідних. А вже 20 квітня ми розписалися: просто, скромно, без пишних церемоній. Мені він одразу дуже сподобався – приємний, хороший, спокійний вдачею, проте і сміливий мужчина. На такого можна покластися, Володя надійний. Хочеться, щоб найшвидше закінчилася війна, котра нас зараз розлучає, обійняти його міцно, – розповідає свою найбільшу мрію Наталія.
Володя тим часом продовжує тримати наше мирне небо, наближати Перемогу. Нещодавно військового нагородили медаллю “За жертву крові в боях за волю України”, відзначивши його військову хоробрість. Під час одного з бойових зіткнень підрозділ Володимира обстріляв ворог, тоді він зазнав осколкового поранення, прикриваючи товаришів, однак не відступив і виконав своє завдання.
Олександр ПРИЙМАК.
