Чорний-чорний вересень цьогоріч у Сошичненській громаді. Одна за одною сюди надходять сумні звістки з фронту. Померкнуло щасливе родинне сяйво ще в одній домівці краю. Тепер у Запрудді. Невблаганний подих війни назавжди загасив життєву свічу хорошого господаря, доброго сина, уважного чоловіка й захисника держави Журавля Василя Вікторовича.
Морозної зимової днини мама Ольга Михайлівна проводжає свого єдиного сина на фронт.
Василеве дитинство вирувало на просторах невеликого мальовничого поліського села. Тут із сестрою щоденно, від зорі до зорі, вертілися в атмосфері фермерських клопотів, вдосконалювали господарські вміння, плекали українські традиції, пірнали в овіяну романтикою красу природи. Не забували й про науку, росли свобідними свідомими людьми. Освіту Василько здобував у Запрудді, потім у Тойкуті. Товариська вдача допомагала знайти друзів усюди. Тож Журавля добре знали у довколишніх селах. Не забули його і в Ковелі, де після закінчення Здолбунівського ВПУЗТ багато років працював на залізниці. У депо на базі палива його досі згадують як відповідального, вправного і щирого колегу.
У лютому 2023-го Василь Вікторович поповнив ряди Збройних сил України. Був призваний Ковельським РТЦК та проходив службу в Донецькій області. Одразу після мобілізації вирішив одружитися. Та недовго рушничок долі стелився сімейними візерунками, всього пів року. Коли попрямував навідати у Запрудді рідних, підступна смерть попленталася з передової слідом за ним: наздогнала захисника на мирній землі, на рідному порозі.
22 вересня, за добу до дня повернення у місце дислокації війська, його серце раптово зупинилося. Наступного дня вся місцева громада з усіма почестями проводжала в останню дорогу Героя-земляка. Здавалося б, ще вчора віталися з ним, ще вчора розказував їм про свої плани, ще вчора починав пакувати речі на фронт. А нині полетів Журавель уже до неба. Усіх окутав жаль… Крається батьківське серце, розбивається гарячим важким каменем долі. Та не вдається їм, що б уже не робили, вхопити за руку сина і підняти з могили…
«Розсудливий та безвідмовний… Він був доброю людиною, за що, очевидно, й отримав від Бога винагороду – після тривалих боїв знайшов вічний спочинок у рідній стороні біля близьких людей, а не в брудних окопах поряд з ворогом. Василь був частинкою нашої великої родини, частинкою найкращих спогадів нашого життя. Він поклав своє здоров’я заради нашого захисту, заради майбутнього наших дітей. Уся місцева громада вдячна йому за подвиг та схиляє голови в скорботі. Хай Господь візьме Василя у свої милостиві справедливі обійми та дарує Царство Небесне», – каже родичка й односельчанка воїна Маріанна Журавель.
Іванна ГАЙДУЧИК.
