Він вивіз із зони бойових дій дітей військової в Данію та став сучасним Бандерою на європейських теренах
Степан Кошель — давно добре відома персона для жителів нашого району. Історії про нього неодноразово з’являлися в ЗМІ, у тому числі й на шпальтах газети «Полісся». Наші читачі знають його як активного ТікТок-блогера, гітариста, барда, батька-одинака, майстра та винахідливого господаря. Нині ж він за кордоном пропагує українські національні цінності, вчить іноземців наших народних пісень та став для них модернізованим прототипом Степана Бандери.
Відмовився вивчати російську мову, за що отримав «двійку»
Бандерою його «охрестили» ще в школі. Тоді кожен підліток мав якесь псевдо: як не Вареник, то Герой. Спочатку сердився через це, а пізніше – гордився. Якось він вирішив, що треба відповідати статусу того націоналіста, з яким його асоціюють. Тож перечитав у місцевих бібліотеках усю патріотичну та історичну літературу.
А згодом він, відмінник, відмовився вивчати російську мову, за що отримав «двійку». То забороненого тоді тризуба вишиє на шапці, то обклеїть дипломат жовто-блакитним папером. Так поступово образ борця за українство закріпився за ним і в дорослому житті. У молоді роки, виявляється, Бандера таки побував у Москві, але наш, малоглушанський: влившись у місцевий гурт рокерів, виконував пісні Цоя. Вдруге побував там вже з синами в родичів, їхнє «Слава Україні!» чули в кожному закутку російських закладів, популярних серед туристів. А коли ж подався у тік-токерство, то слава про сучасного волинського Бандеру розійшлася далеко за межі рідного села. І навіть у Чехії, де він зараз перебуває, іноземці та українські емігранти звертаються до нього «Бандера!».
У
перші дні повномасштабної війни пан Степан на прохання військовослужбовиці вивіз із зони бойових дій її двох малолітніх дітей та доправив їх в Данію, де залишив із бабусею. Сам же там довго не затримувався – менталітет надто відмінний від нашого. Натомість подався зі старшим 17-річним сином на заробітки в більш близьку по духу слов’янам Чехію, в місто Хомутов. Молодший же син чекає на них вдома в Україні.
Росіяни сидять надто тихо й не афішують своє громадянство
Нині Степан Кошель офіційно працевлаштувався за кордоном: реставрує у курортному місті Тепліце залізничний вокзал. Тож тема його ТікТок-роликів зараз напряму стосується виконання робіт на найбільшому такому в Європі транспортному вузлі. Його аудиторія поповнилася іноземцями, з якими часом виходить у прямі ефіри. Спочатку, каже, важкувато було, але мова й спосіб мислення насправді дещо схожі. На його фірмі працівники-чехи співчутливо ставляться до війни в нашій державі і навіть організовують регулярні гуманітарні вантажі в Україну. Бус благодійної місії спеціально розфарбували у державну символіку двох наших країн.
«Працюємо по 11 годин, а ще дві – на доїзд до роботи. Загалом 13 годин на ногах щоденно, окрім неділі. На будовах зустрічаю українців переважно із Закарпаття, є й з Одеси, Чугуєва. Але геть всі планують підзаробити і вертатися відбудовувати свою країну, зараз допомагають знайомим придбати певні речі на фронт. Щодо росіян, то якщо вони і є там, то сидять надто тихо й не афішують своє громадянство. Деякі ж іноземці більше переймаються вторгненням рашистів на наші території, ніж самі українці. Один чех навіть побився з бригадою зі сходу України, бо ті спілкувалися російською, яка, з його слів, стала однією з передумов війни. Так навчив їх публічно говорити тільки солов’їною», – пояснив пан Степан.
Чехи охоче підспівують і аплодують українцям
Тож українізація триває й за кордоном. І до цього процесу Степан Кошель сам активно долучається. Є місця, де по вечорах суботи у Хомутові збирається наша діаспора. Там він грає українські народні та сучасні композиції. Публіка замовляє у нього пісні від «Ти ж мене підманула» до хітів Плачу Єремії чи навіть Skofka. Чехи також охоче підспівують й аплодують, хоча ймовірно й половини слів, які повторюють, не розуміють. Написав уже чимало й власних музичних творів на патріотичну та воєнну тематику, один з них нещодавно виконав у прямому включенні Громадського інтерактивного телебачення.
«День починається і закінчується моніторингом телеграм-каналів: що ж робиться на кожному сантиметрі фронтової зони. Чимало друзів та односельчан на передовій, постійно з ними на зв’язку, коли треба помагаю їм «гостинцями»-посилками. Якби не двоє неповнолітніх дітей, про яких хтось мусить піклуватися, то, певно, і я би був серед них. На жаль, уже поліг в бою один із моїх товаришів Михайло Михальчук, у якого в юності було псевдо «Герой», і на фронті він був Героєм. Нещодавно навідувався додому, згодом з усім вернемося в Україну. Підзаробимо копійчину на навчання (бо син хоче вступати у Національний авіаційний університет) – і на рідну землю. Всюди добре, але наш край – це джерело життя для нас. Буде багато роботи з його відбудови», – підсумовує малоглушанський Степан Бандера.
Іванна ГАЙДУЧИК.
