В один із жахливих для України літніх днів уродженка села Бузаки Валентина Шаранда (у дівоцтві Остапук) вирішила, що наближатиме перемогу тим, що вміє найкраще, – творчістю. Відтак повернулася до рукоділля і частину коштів від проданих виробів передає на потреби захисників. Мисткиня переконана: кожен має захищати свою «позицію» заради щасливого майбутнього держави, адже у цій боротьбі важливі не лише військова, але й психологічна та культурна складові.
Життя Валентини завжди складалося так, що вона регулярно поверталася до творчості, відволікалася цим від злободення. Свого часу навіть відкрила у Луцьку крамничку декору «Handmade», щоправда через пандемію та війну тепер розвиває її онлайн під назвою «Оберемок». Наразі активно працює у давній техніці макраме (вузлове плетіння), створюючи сумки, панно, ялинкові прикраси та різноманітні аксесуари для дому. Каже, змогла цим витягнути себе з болю війни.
– Спершу ридала, а потім виникло питання: «А що я можу зробити для своєї країни, аби ми жили гарним життям усім ворогам на зло, аби наблизити мир?» З цією думкою прокидаюся щоранку, – розкриває свої творчі мотиви Валентина. – З літа працюю над собою, над своїм психологічним станом, займаюся тим, що приносить радість і наповнює любов’ю. Усвідомила, що можна допомогти цим людям та армії. Роблю те, що вмію і «воюю» чим можу.
Жінка каже, що з ниток можна зробити безліч не тільки гарних, але й практичних речей. Тому їй хочеться усе спробувати і виходити на новий рівень, бо ж зараз українцям для процвітання треба самим братися за кермо життя: доки військові посувають лінію фронту і деморалізують ворога, ми повинні розбудовувати тил, культивуючи високі цінності. Майстриня радо віддає свої роботи на ярмарки, волонтерам, інколи – на подарунки, частину виручених коштів переказує на потреби ЗСУ. Стверджує, її роботи у першу чергу – прихисток для душі, один із символів (та й засобів теж) боротьби і віри в Перемогу. «Родзинка» – серія ніжних і патріотичних янголят.
– Тепер я уся в янголятах. Як роблю ангелика думаю-мрію-молю, аби зумів зберегти воїна, аби втішив його душу, аби зарадив болю знедолених матерів, жінок, дочок, які чекають рідних з війни. Якщо це приносить радість та естетичне задоволення – нехай буде всім краще на душі, – підсумовує наша співрозмовниця.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Бузаки.
Фото з архіву
Валентини ШАРАНДИ
