Вікторія Липчук (Хоцевич) обрала для себе символічний псевдонім MrijNa, адже, як і всі українці, вона прагне найшвидшої перемоги у війні. У такий спосіб виконавиця оперного співу несе меседж людям, аби ті не втрачали віру, могли мріяти і безперешкодно творити. Слова і музику до ліричної композиції «Гойда-да» Вікторія написала сама. Шквал емоцій, які відчула після чергового масованого обстрілу столиці, вилилися у рядки пісні. У тексті музичного твору йдеться про те, як мати, співаючи колискову для сина, знайомить його з суворістю сьогодення та за допомогою молитви просить у Господа порятунку, захисту для своєї дитини та України.
— У своєму творчому житті, — зізнається авторка та виконавиця пісні Вікторія Липчук, — я розпочинаю новий етап з надією на краще майбутнє нашої країни. Мрію, аби кожна дитина мирно спала у своєму ліжечку без страху, принесеного загарбницькою війною, не знаючи біди. Коли записували відеороботу, якраз у столиці пролунав сигнал повітряної тривоги. Попри відсутність світла та несприятливі умови під час знімання ролику, команда фахівців, котрі долучилися до створення мого дебютного проєкту, впоралася успішно. Це лише початок сольного шляху, — зазначила співачка.
До етапу реалізації авторського задуму Вікторія пройшла нелегку мистецьку стежину. Втім, ключовим моментом для розвитку таланту насамперед була любов до співу та величезне бажання вдосконалювати вокальні здібності. Змалку призвичаювалася до наполегливої праці, адже відомо, що все те, чого ми досягнули, — результат плідної роботи.
— У дитинстві зачарувалася світлиною капели бандуристів, де співав мій тато, тож загорілася бажанням грати на цьому інструменті. Втім до музичної школи тато записав нас із сестрою, скрипалькою Іриною Гембік, у 12 років, а це досить пізно як для навчання початківців. Він знає, що доля артиста непроста, адже сам обрав для себе музичну творчість — працював у будинку культури. Уже під час навчання у Камінь-Каширській школі мистецтв почала здобувати нагороди у конкурсах, отримувала призові місця. Своїми перемогами завдячую наставниці Галині Триндюк. Сповна розкривала потенціал бандуристки і в училищі культури та мистецтв імені І.Ф.Стравінського. Але там, на жаль, не було вокального відділу, а мені так кортіло навчитися оперного бельканто. Це стиль віртуозного вокального виконання, особливо поширеного в Італії. Втім, як мовиться, часом треба опинитися в потрібному місці і в належний час. Тож в училищі я познайомилася із моїм нинішнім чоловіком Олександром Липчуком (діючий артист Національного академічного оркестру народних інструментів України), який вже здобував освіту у Київській консерваторії. Саме він порекомендував мені обрати ВУЗ, де професійно закладають фундамент оперного співу, навчають усім тонкощам професії. Тож вступила до Національної музичної академії України в Києві, — поділилася історією свого професійного шляху співачка.
Щоб в Україні визнали твій талант, нерідко доводиться митцям їхати за кордон, там гастролювати, бо це у більшості випадків дає змогу пришвидшити популярність на батьківщині. Прикро, що на сьогодні такі реалії мають місце, зокрема, в сфері оперного співу. Не зважаючи на певні труднощі з просуванням свого образу виконавиці з притаманним тембром ліричного сопрано, Вікторія не розглядала можливості назовсім поїхати від рідних так далеко. Хіба лише на пропозицію знайомих з сестрою та чоловіком гастролювали Німеччиною. «Хочеться творити на рідній землі», — неодноразово повторює наша талановита землячка. У планах співачки — відкриття приватної школи для бажаючих опановувати різні види вокального мистецтва. Але поки триває війна, уроки проводить в онлайн форматі. Працює над створенням нової пісні.
Леся МІНІБАЄВА,
