Незалежна громадсько-політична газета

«Тепер ношу синові сніданок… лише на могилу»

Снігопад безперервно намагався вкрити якомога густішою білою пеленою дорогу, якою сотні людей, одягнені в чорне, одночасно несли в зранених душах смуток та біль непоправної втрати. І лише кетяги калини із запашним сосновим гіллям, вистелені на шляху, кривавими барвами де-не-де пробивалися з-під покрову, а вгорі яскраво майоріли жовто-блакитні стяги та букети квітів. Попереду колони несли весільні короваї… Так у Малій Глуші проводжали в останню дорогу 23-річного солдата-односельчанина Росинчука Василя Павловича, який поліг під час виконання бойового завдання на Донеччині.

317848155_483833853839721_6290136418228187815_nВасиль ріс у родині сільських трударів, де окрім нього виховувалось ще двоє дітей. Змалечку був привчений до роботи в полі й ніколи не цурався фермерства. Закінчивши 9 класів місцевої школи, здобув у Камінь-Каширському ВПУ навики маляра-штукатура. Опісля вирішив відслужити строкову службу. Якийсь час працював у Києві охоронцем, далі почав їздити на будівельні роботи в Польщу. Там перебував і в період, коли почалася повномасштабна війна. Через кілька днів хлопець був вже у Камінь-Каширському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. А від початку червня перебував у найгарячіших фронтових точках, зокрема, під Бахмутом. Служив у 93-ій окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Був навідником механізованого взводу й гордо носив позивний «Вуйко».
«Він же навіть не зізнався одразу мені, що був у райцентрі в військкоматі. Збрехав, що телефон їздив купувати. Вже коли сповістили про відправку на фронт, тоді сказав. Я так плакала. А він говорив, що всі не можуть не йти, хтось мусить захищати його малолітнього брата, маленьку племінничку. Що тут кордон, сюди так само можуть вторгнутися рашисти й перебити нас геть усіх. Хоча я, між іншим, за національністю теж росіянка, уродженка Томського краю, Сибіру…», — каже мама Наталія.
16 жовтня син приїхав у відпустку додому, побув три дні. Повернувшись на передову, щоразу після виконання бойового завдання сам виходив на зв’язок із рідними.

318887531_486308943592212_4273381048098968824_nВсе казав, щоб швидше добудовували нову хату, бо буде вже женитися, має хорошу дівчину. Востаннє вони поспілкувались із ним 16 листопада, навіть вдалося увімкнутися на відео. А після розмови надіслав їм у месенджер «Я вас усіх дуже люблю». Далі довго не давався чути: уже третій тиждень пішов, а від нього – жодної звісточки. Тож почали бити на сполох, що щось трапилось. Як згодом з’ясувала родина, Василь загинув у результаті мінометного обстрілу в районі населеного пункту Бахмутське ще 29 листопада.
319556241_529746369172026_5419425249106763329_n«Він був дуже трудолюбивий, виважений, ніколи нікого з нас не образив… Він і вдома старався якісно працювати, і в людей відповідально ставився до роботи. От ми вже зателефонували до пана Петра, в котрого Василь працював у Польщі. Повідомили, що племінник вже не приїде на роботу. Адже Василь залишив там навіть інструменти й одяг, сподівався повернутися ще туди. Там же його й досі чекає авто, яке пан подарував йому на день народження. Хотів відвоювати, отримати водійське посвідчення, відкрити категорії й пригнати ту машину… Петро дуже плакав, не міг повірити в те, про що ми йому сповістили», – розповів дядько Вячеслав, котрому, вочевидь, чи не найбільше бракуватиме розважливої компанії племінника, з яким багато років жив під одним дахом.
Василя Росинчука поховали в Малій Глуші 11 грудня. Опісля похорону, замість зробити це на його весіллі, між усіма розділили в пам’ять про молодого Героя запашні короваї.
319665669_529747089171954_5711994949023949347_n«Їздили нині до сина, завезли йому поснідати, – наче досі про живого говорить згорьована мама, яка відвідала могилу своєї кровинки. – А завтра відправимо службу… Не заслужив він на такий трагічний кінець, але гідний такого поховання з усіма почестями. Тому дякую через газету кожному, хто не підвів його віру в солідарність українського народу, хто прийшов вшанувати його та долучився до організації поховальної процесії і поминального обіду. Він не залишив без захисту Батьківщину, а ви не залишили нас сам на сам із лихом у цей горезвісний момент».

Іванна ГАЙДУЧИК.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *