У День Збройних сил України нашій громаді повідомили трагічну звістку: цей світ полишив мужній воїн із села Видерта — 32-річний старший солдат Савчук Віктор Васильович.
Віктор виріс у багатодітній сім’ї, де виховувалось ще дві сестри та три брати. Він змалечку був активістом, жодне шкільне дійство не проходило без його участі. Тож і не дивно, що хлопець, окрім практичних професійних навиків електрогазозварювальника, здобув ще й творчу освіту режисера. І навіть побратими називали його «Артист». Цей позивний прищепили йому ще в період несення служби в зоні АТО у 2015-2016 роках. Тоді він був нацгвардійцем.
Почуття патріотизму та ідейності завжди переповнювали його. До того ж, він перебував в епіцентрі тих драматичних та водночас героїчних подій, які цілком могли б стати сюжетом його режисерської роботи. Однак сценарій свого життя він все ж змінив. Вдома на нього вже чекали дружина та донечка, згодом з’явився ще й синочок. Тож як хороший сім’янин, люблячий чоловік та турботливий тато полишив поле бою й почав облаштовувати своє гніздечко – вдихати друге життя в бабусине обійстя. Раз по раз їздив на заробітки за кордон, робив у домі ремонти, плекав надії на щасливе майбутнє для своєї родини в достатку та мирі. 24 лютого 2022-го він також перебував на роботі в Польщі.
Зачувши, що лихо насувається на його рідні землі, все покинув й одразу приїхав додому. А вже 8 березня стояв на бойових позиціях в лавах 115-ої ОМБр, яка від початку збройної агресії перебувала на найнебезпечніших ділянках воєнних дій, у безпосередньому наближенні до ворога. Часто орківські позиції розташовувалися всього за 50-30 метрів від наших бійців. Віктор Савчук був старшим кулеметником стрілкового взводу. Його бойовий шлях пролягав через Сіверськодонецьке (Сєверодонецьк), Лисичанськ, Ізюм, Бахмут тощо.
Весною йому із побратимами дивом вдалося вийти із ворожого кільця під Сіверськодонецьким, не раз рятувався від хімічних атак рашистів. Однак потім доля вже не була настільки поблажливою до нашого захисника. Під час виконання бойового завдання 19 червня в районі Лисичанська він отримав поранення. Певний час проходив реабілітацію, проте згодом, попри біль та оніміння враженої ноги, знову відправився на передову, щоб захищати рубежі України. Там, окрім окупантів, йому щодня доводилося боротися із внутрішнім ворогом – ускладнення після бойового поранення все більше давали про себе знати. І як би там щось не боліло й якими б не були погодні умови та обставини, знову й знову йшов у бій проти ворога. Аж поки з недомаганням його не госпіталізували до Одеської обласної клінічної лікарні. До останнього Віктор не полишав надій швидко стати на ноги та повернутися знову на бойові позиції.
Однак хвороба не випустила його зі своїх лещат, загасивши його життєву свічу назавжди…
«Вранці 4 грудня ми ще встигли з ним поспілкуватися, а ввечері мені повідомили, що він вже в реанімації. Ми з його сестрою одразу виїхали до нього, однак не встигли… 5-го його вже не стало. А ще в п’ятницю, за два дні до цього, він був сповнений оптимізму й запевняв, що от-от вже вийде з лікарні, через тиждень буде вдома, а там, може, й знову піде в бій», – пригадує останні розмови з чоловіком дружина Юлія.
Тепер душа жінки невиліковно вщент розбита. Нема більше тата в її дев’ятирічної донечки й шестирічного синочка. Немає більше у неї мужнього плеча підтримки. Не стало й сина в згорьованої матері, хорошого односельця у видертців, славного воїна в Збройних сил України…
На рідну Батьківщину захисник повернувся пізно ввечері 7 грудня, повернувся Героєм. Жителі райцентру і сіл Камінь-Каширщини зі сльозами на очах, живим коридором Слави, на колінах, з національною символікою та викладеними лампадками обабіч дороги зустріли скорботний кортеж із тілом воїна.
Наступного дня його поховали з усіма військовими почестями на кладовищі в рідній Видерті. Віддати йому останню шану зійшлося мало не все село, жителі сусідніх населених пунктів, представники влади та духовенства, побратими…
Адже Віктор Савчук, саме ім’я якого означає «переможець», відчайдушно боровся як за своє життя, так і за наші. Цінуємо і не забудемо!
Іванна ГАЙДУЧИК.
