Існують різні способи допомогти українській армії в тилу. Один із багатьох віднайшли жінки із Великої Глуші. Гуртом чи поодинці вони заготовляють матеріал, з якого майстрині із села Гірка Полонка, що біля Луцька, згодом плетуть кікімори для військових. Для того, аби сплести захисний одяг, потрібна основа — рибацька сітка для мальків та натуральні нитки, що добуваються з колишніх лляних мішків, у яких селяни зберігали картоплю, крупи тощо.
Після побаченого сюжету волинських журналістів про діяльність волонтерського цеху, де виготовляють маскувальні костюми, великоглушанки запропонували свою допомогу. Як розповідає ініціаторка благодійної справи Ніна Шитлюк, для створення одного такого виробу знадобиться до десяти мішків, тому робота ця дуже виснажлива і тривала. Усім селом люди зносили жінкам мішки, які вечорами розпускали на нитки. Щоб сплести одну кікімору, треба працювати одночасно шістьом людям упродовж двох днів. Усе робиться вручну.
— Вирізували квадратні клаптики тканини по 25 сантиметрів, а з них витягували кожну ниточку, а потім згортали їх в пучок. Але перед тим, як тканина стане придатною для роботи, матеріал треба випрати. Щоб відбілити колишню лляну тканину, а ще позбутися запаху, ретельно прали її. По тому відбілювали давнім методом — золою. У кип’яток засипали попіл і залишали казан на ніч постояти. Уже на ранок мішок стає чистий та нічим не пахне, — ділиться новим досвідом Ніна Іванівна.
Військовослужбовці із Великої Глуші вже отримали від майстринь згадане екіпірування. Більше того, кажуть, що воно нічим не поступається канадським аналогам захисних костюмів. Солдатів, одягнених у такий маскувальний одяг, не розпізнає навіть камера ворожого дрона.
Щоб пришвидшити виготовлення кікімор, жінки хочуть перейняти досвід плетіння у гіркополонківських умілиць. А відтак останні передадуть їм для кошлатих накидок спеціальні викрійки.
Леся МІНІБАЄВА,
село Велика Глуша.
