І знову Камінь-Каширщина оплакує героїчну загибель земляка. Вкотре сумні вісті з фронту наповнюють смутком душу, ще більше очорнюють й до того сповнену тривогами воєнного часу дійсність. Як важко про це писати, але наскільки неймовірно тяжко нині переживати рідним горе втрати направду хорошої, чуйної людини, міцної опори і мудрого порадника, яким для батька, братів, сина, дружини, усіх близьких був 45-річний житель села Осівці ДЕМ’ЯНИК Петро Андрійович.
Життя чоловіка обірвалося в боях, які він, сержант 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, пліч-о-пліч із побратимами вів, аби припинити страждання українців, повернути Україні мир. Свою загибель Петро Андрійович знайшов, перебуваючи на позиції, як мужній воїн і безстрашний син українського народу, звільняючи від російських загарбників Донеччину. Прийняв смерть краянин у районі міста Соледар Бахмутського району Донецької області.
Не стало вірного друга і в товаришів, знайомих. Горюють сусіди, адже за роки життя поруч пізнали його добру вдачу, незрадливу душу, не раз він приходив їм на допомогу, ніколи навзамін не бажаючи нагород чи подяк. Жив по-правді, працював чесно, і помер дійсно Героєм.
– Петро – мій добрий сусід. Ріс на моїх очах. Дитинство проходило, як і у всіх сільських дітей: пас худобу, садив, сапав, полов, косив… Купався в любові батьків. Закінчив школу і знову, як більшість, працював на різних роботах в організаціях міста Каменя-Каширського. Одружився, тішився тим, як підростає син, нині дорослий, 19-річний хлопець. Але склалося так, що вже кілька років проживав з батьком. Тому змушений був і прати, і варити, і консервувати, і допомагати вести господарство. Не сидів, постійно працював, мав грошові доходи. Свою любов дарував синові і батькові. Однак після 24 лютого почалося нове життя, сповнене тривоги і невпевненості у завтрашньому дні. У числі перших Петра викликали до військкомату, отримав повістку і пішов захищати Батьківщину. Підтримував тісні зв’язки з родиною. Дзвонив майже через день. Просив близьких опікувати батька. Навіть в окопах вірив, що все складеться добре. Дуже тішився сином, допомагав йому і радів звістці, що скоро стане дідом. Однак не так сталось, як бажалось. Три дні не виходив на зв’язок. Додзвонилися до командира. Він сказав, що Петро на позиції. А ще через три дні дізналися, що загинув. Осиротіла батьківська хата. Непоправне горе увірвалося в родину, село, громаду. Хай його тіло знайде вічний спочинок у рідній землі, а душа упокоїться у Царстві Небесному! Низько вклоняємося нашому Синові-Герою, – розповідає про односельця директор Осівцівського ліцею Любов Дем’яник.
Олександр ПРИЙМАК.
