Ще одного борця за незалежність України у війні із росією втратила Камінь-Каширська громада. Минулої п’ятниці із військовими почестями поховали уродженця села Брониця, сорокатрирічного Володимира Шахна.
Герой, відстоюючи цілісність нашої держави, поліг під час виконання бойового завдання 19 вересня поблизу селища Піски на Донеччині, що стало легендарним ще з 2014 року в боротьбі за донецьке летовище.
Патріот пішов боронити свою землю 8 березня у складі 115-ої окремої бригади територіальної оброни ЗСУ. Відтоді встиг побувати на найпекельніших ділянках фронту, зокрема, у Сєверодонецьку, Лисичанську.
Горе від непоправної втрати безжально розтинає серце дружини захисника Галини та їхніх трьох дітей. У скорботі рідні згадують Володимира як доброго сина для батьків, люблячого чоловіка та турботливого голову сімейства. Пані Галина, не стримуючи сліз, з особливою журбою ділиться ще зовсім свіжими спогадами про чоловіка, з яким у парі прожила майже двадцять щасливих років.
— П’ятого жовтня ми могли святкувати наш шлюбний ювілей — порцелянове весілля. Але не судилося. Безжальна смерть розлучила нас навіки.
Володя намагався підбадьорити мене, бо знав як міцно я переживаю за нього. Усі наші телефонні розмови традиційно починалися з фрази коханого «у мене все добре». Чоловік завжди переключався із теми війни на наші спільні побутові турботи. Адже після перемоги ми планували зробити ремонт у помешканні, обговорювали справи по господарству. А головне, коли Володя повернеться — мали справити весілля нашої старшої доньки. Наші нечасті, зате затяжні телефонні балачки він завершував на позитивній ноті, щоб лише ми не засмучувалися та не хвилювалися. Втім тепер навіть не знаю, як тамувати біль утрати та почати жити далі без рідної людини. Адже більше ніхто мене не пошкодує так, як умів він, і не приголубить, не потішить, не підтримає…, — журиться згорьована сорокарічна вдова.
До війни Володимир систематично їздив на заробітки, аби прогодувати родину. Вважався справжнім майстром будівельної справи. Був одним із тих, хто чи не найбільше потрудився, розбудовуючи сільський храм на честь ікони Божої Матері «Скоропослушниця», де за загиблим захисником й відбувся чин похорону. Усім селом проводжали в останній путь воїна, який поповнив небесний легіон таких відважних мужніх Героїв України. Вічна пам’ять визволителю!
P.S. Родина загиблого щиро дякує побратимам Володимира Шахна — Сергію Федчику та іншим товаришам по службі — за сприяння у доставці тіла захисника.
Леся МІНІБАЄВА.
