Є люди, яким приносить справжнє естетичне задоволення, дає привід пишатися собою, коли, відбивши молотком із металу шлак, бачать на ньому рівно зварений міцний шов. Їх називають зварювальниками. І серед них давно проявили себе як професіонали жителі Каменя-Каширського Василь Приходько та Валерій Лесик.
Тямлять же вони у зварюванні направду добре, бо присвятили тому кожен майже піввіку життя, набувши величезного досвіду і хисту. Працюючи разом, чоловіки облаштовують системи опалення, водопостачання у приватних будинках, школах, дитячих садочках, займаються їх ремонтом, приходять на допомогу, коли десь трапляється аварійна ситуація. Василь Степанович і Валерій Йосипович заслужили хорошої слави серед краян незмінно якісним ставленням до виконання покладених на них завдань, спеціалістів. Останні ж намагаються завше відповідати здобутому авторитету. Навіть переступивши шостий десяток літ, не збавляють свого темпу роботи, мов “молоді” горять справою, яку люблять.
Василь Приходько познайомився зі зварювальним апаратом дев’ятнадцятирічним хлопцем, навчаючись у Камінь-Каширському професійному училищі. В армії, де також довелося займатися зварюванням і, особливо, під час проходження виробничої практики на одеському заводі сільськогосподарського машинобудування, твердо упевнився, що обрав правильний фах. Адже бачив – створене, точніше зварене ним, приносить користь іншим, цінне, довговічне. Потому був період професійного становлення, котрий лише ще більше укріпив його думку, що таки не помилився.
– Трудовий шлях розпочинав у ПМК 169, відразу – мотористом розчинно-бетонного вузла, потім – зварювальником. Їздив по різних районах, монтував металеві конструкції. Далі трохи попрацював в агробуді. А потім пішов на власні хліба. Почав робити опалення людям. Згодом фронт моєї діяльності розширився і на освітні заклади. Спершу вдавалося справлятися самотужки, але бачив, що завдань більшало, не потягну один, тож покликав до гурту вмілого зварювальника Валерія Лесика. З ним відтоді колігуємо та вже понад 20 років пліч-о-пліч робимо потрібну, як вважаю, справу. Безперечно, вона важка, можливо не романтична, часто доводиться жертвувати вихідними, часом, який хотілося би витратити на щось інше, адже виникає поломка, кличуть і маєш за будь-якої пори їхати, виручати людей. Коли у когось новорічна ніч може розпочинатися за святковим столом, із келихом шампанського, то у нас нерідко так бувало, що з затиснутим у зварювальному тримачі електродом. Але потому як успішно завершиш роботу, яка це приємність, забуваєш про деякі отакі особливості професії. Її і син мій Сергій вподобав, зараз також у нашій команді, – розповідає пан Василь і надіється, що їхня династія зварювальників продовжуватиме зростати.
Молодший Приходько також дипломований зварювальник, повторив приклад батька, так само закінчив професійно-технічний заклад Каменя-Каширського. Його випускником є і колега Василя та Сергія Приходьків Валерій Лесик. Валерій Йосипович безперестанно трудиться зварювальником більше сорока років. Був працівником Луцького СПМК – 1, Люблянського СПМК – 17, тепер же на своїх хлібах. Майстерності цього чоловіка у зварюванні можна і треба повчитися. За стільки десятиліть, жартує, наловчився так, що якби дали танк чи БТР зварити – впорався би і з цим.
– Замолоду практикувався на заводах Одеси, Харкова, зварював запчастини, деталі, з яких виготовляли трактори. На українських полях чимало їздило, можливо, і нині працює створеного моїми руками. Та насамперед пишаюся зробленим для краян, людей, із якими живу. Минають роки, випадково зустрічаєш колишніх клієнтів, а вони дякують за працю, хвалять. Приємно тоді на душі, – ділиться Валерій Лесик.
Олександр ПРИЙМАК.
