Футболіст із Грудок Едуард Козік закріпився в основному складі ФК “Шахтар” на позиції центрального захисника
Перші кроки до великої мрії стати футболістом Едуард у дитячі роки випробовував на сільському майданчику. Бувало, він навіть сам, без друзів, копав м’яча доти, що аж, знесилений та виснажений, засинав просто на траві. Тоді тато його змореного, але втішеного, тягнув додому.
Шлях у професійний футбол для цілеспрямованого дев’ятнидцятирічного юнака розпочався зі спеціалізованої спортивної школи-інтернату в місті Володимир, коли малолітнього хлопця відпустили туди на навчання. За те, що батьки повірили у талант сина, Едуард вдячний їм понад усе, тож свої успіхи на спортивній ниві присвячує найріднішим.
— У десять років я зовсім не боявся вийти з-під батьківської опіки і поїхати подалі від дому. Футболом я марив і разом з тим розумів, що, залишаючись у селі, реалізувати свій задум мені ніколи не вдасться. Спочатку, щоб удосконалити уже набуті вміння та випробувати сили, я пішов на секцію футболу, де моїм першим тренером став Ігор Бродовський, який навчив мене базових знань. А коли потрапив до спецшколи, там переймав тактичні навики від наставника Юрія Мартинюка. Пригадую, коли через два тижні після перебування у футбольному інтернаті перший раз приїхав додому, то крізь сон скрикував “куди ти поцілив той м’яч”. Тобто футбол для мене був і є таким необхідним і важливим, як їжа для людини, — розповідає Едуард.
Своєрідним трампліном до наступного, ще вищого рівня, для спортсмена став виступ на турнірі у Вінниці. Там футболіст зіграв настільки майстерно, що його талант розгледів селекціонер якраз з донецького «Шахтаря». Коли його, перспективного парубка, запросили доєднатися до футбольної академії донецького клубу, він сприйняв це за злий жарт.
— Розуміючи, що я не повірив пропозиції цього футбольного функціонера, він зконтактував із моїм татом, який згодом відверто приголомшив повідомленням: «Збирай речі, ми їдемо на перегляд у Донецьк». Щастю не було меж. Після триденного тренування мене залишили в академії, втім на перших тренувальних зборах отримав травму, що змусило пропустити тренування упродовж кількох місяців. Втім до юнацької команди гірників, де грають дев’ятнадцятирічні, потрапив через рік, маючи лише 16. Чи не найяскравішими враженнями залишаються моменти, коли я дебютував у юнацькій Лізі Чемпіонів, а після неї екстерном перейшов до складу Ю-21 — із приємністю про свій досвід згадує Едуард.
Наслідуючи свого кумира, іспанського футболіста Серхіо Рамоса, який, до речі, теж виступає на позиції центрального захисника, наполегливий Едуард Козік прагне наростити технічні можливості. Тож після вдалих виступів з донецьким клубом успішний гравець задумав підкорити чергову вершину футбольного олімпу. Едуардом на умовах оренди зацікавився вищоліговий ФК «Маріуполь», оскільки в основній обоймі «Шахтаря» складно було закріпитися, а перспектива сидіти на заміні і втрачати ігрову практику футболіста не влаштовувала. Тож він приймає рішення на користь маріупольців. Так, цієї зими Едуард відбув тренувальні збори в Туреччині разом із новою командою.
— 23 лютого ми поверталися в Україну, адже за лічені дні мала відбутися перша гра прем’єр-ліги з одеським «Чорноморцем». Але працівники летовища повідомили нам жахливу звістку — на Україну війною пішла росія. Із одноклубниками ми вирушили до Туреччини, де майже два місяці просиділи в готелі без тренувань, що негативно відобразилось на фізичній формі гравців. Тому, скориставшись зв’язками, я полетів на тренування до Кіпру, — розповідає футболіст.
Упродовж двох останніх місяців спортсмен покращував свої кондиції на тренувальних зборах в Амстердамі в основі команди помаранчево-чорних. А вже 2 вересня відбудеться найближча гра «гірників» у рамках національного чемпіонату з львівським «Рухом», тож Едуард у передчутті фантастичного двобою лічить дні, сподіваючись продемонструвати свої найкращі якості на полі в основному складі команди та блискучою грою зачарувати головного наставника Ігоря Йовічевіча.
Леся МІНІБАЄВА.
