Активність, згуртованість та ініціативність, які вже котрий місяць проявляють раківлісці, правду кажучи, не могли не привернути нашої уваги. Адже у Раковоліському старостинському окрузі протягом більше п’яти місяців не припиняють готувати смачнющі страви та відправляти як на передову, так і для переселенців, збирати кошти та купувати необхідні речі для наших захисників, а також робити багато інших добрих справ. От і задаєшся питанням: чи то так тривожні реалії сьогодення вплинули на людей, чи децентралізація дала свої плоди, а, можливо, секрет у чомусь іншому?
Фішка — наполегливість та серйозне ставлення до справи
З цими запитаннями журналісти «Полісся» і навідалися до старости Інни Півень. Застали її у робочому кабінеті з купою різних документів. Каже, тепер разом із діловодом мусить виконувати всю роботу, що раніше шестеро працівників сільської ради розгрібали. А ще ж і завдання соцзахисту добавилися — оформлення соціальних виплат здійснюють у старостинському окрузі через програму «Соціальна громада». Втім завалений документами стіл втрачає свою важливість, коли переводимо погляд на кубки, якими у кімнаті аж рясніє.
— Їх тут більше двох десятків. Переважно з волейбольних змагань. Наша команда з 2012 року впевнено демонструє майстерність. Завдяки наполегливим тренуванням, серйозному ставленню до спорту має такий результат, — пояснює Інна Юріївна.
І починаєш розуміти, що наполегливість та серйозне ставлення до справи місцеві демонструють в усьому, за що беруться. А тому не знаходимо логічного пояснення тому, що центральна вулиця Раків Ліса настільки розбита, що навіть двоколісним транспортом важко вдається маневрувати, аби не втрапити у яму.
— Хлопці вже б давно відремонтували шлях, якби отримали дозвіл, — каже староста, коли починаємо розпитувати, коли їхати цим шляхом можна буде впевненіше.
За словами Інни Півень, раківлісці вже не раз зверталися до неї, а вона до міського голови з пропозицією самостійно залити вибоїни цементним розчином, як це зробили на вулиці Довга Нива. Але ото нещодавно, каже, рішенням виконкому було виділено з міського бюджету 500 тисяч гривень на закупівлю асфальтної суміші для ремонту дороги у селах Раків Ліс, Бузаки, Видричі. Тож уже і приступили до роботи. А місцеві жителі днями самотужки, підрядним способом відремонтували вздовж вулиці Ветеранів тротуар.
Коли беруться за діло, не люблять залишати його не доробленим
Взагалі у Раків Лісі вже не один рік місцеві жителі складаються коштом, аби навести лад на сільських дорогах. Свого часу сільрада підтримувала фінансуванням ініціативність людей, а тепер доводиться сподіватися на міську казну.
— Торік наш старостинський округ виграв у конкурсі місцевих ініціатив. Ми подавали проєкт, котрий передбачав наведення благоустрою на вулиці Залісся — облаштування білощебеневого покриття. Раніше частину цього шляху ми вже зробили. Залишилося 630 метрів. Тож тепер знову мали намір хоч якусь частину облаштувати. Я підготувала проєкт на 90 тисяч гривень і від імені жителів гарантувала співфінансування у розмірі 40 тисяч гривень. Та коли наш проєкт переміг у конкурсі і ми взялися збирати кошти, дійшли думки, що варто одразу назбирати суму, аби закупити щебінь на всю дорогу. Вийшло, що хоч дехто із жителів вулиці Залісся не здавав гроші, дехто лише частково, назбирали 120 тисяч гривень. Тож міська рада дала нам 50 тисяч гривень за проєктом, а згодом іще 30 тисяч та 3 фури щебеню і нам вдалося зробити тверде покриття на всій вулиці. Навіть 40 тонн каміння дрібної фракції залишилося на випадок потреби підсипання, — розповідає Інна Юріївна й зауважує, що після децентралізації у Раків Лісі дорогу зробили лише на одній вулиці, а до цього такі справи реалізовували частіше. Мовляв, у рік спрямовували на це по 800 тисяч. І якби ще не об’єднували громади рік-два, то і всі вулиці в селі зробили б білощебеневими. Наразі їх залишилося кілька. Найдовші — Молодіжна (850 метрів) та Шевченка (1,5 км). Зрештою на Молодіжній на це вже й кошти вирішили збирати, але, на жаль, війна перебила всі плани.
Війна скасувала плани. Прагнення їх реалізувати залишилось
— Якби не війна, то можна було б говорити про реалізацію ряду інших задумів і намірів. Наприклад, довести до ладу будинок культури. Ми його перекрили за кошти, які залучив на виборчий округ народний депутат Валерій Стернійчук. Тож вже напрошуються фасадні роботи. Крім того потрібно замінити вікна у дитячому садочку. Там ще є 20 дерев’яних. На Довгій Ниві люди просять прокласти тротуар. Варто і вулиці освітлити. В тому числі й у Підріччі. Бо якщо на грейдерування дороги до села районна адміністрація знаходила кошти і двічі в рік її рівняли, то на вулицях тут всюди темно. Лише в центрі є три ліхтарі, — зазначає староста.
Інна Юріївна звертає також увагу на те, що у Підріччі варто також покращити умови навчання діток. Мовляв, вони порівняно з раківліськими мають гірші умови здобуття освіти. І попри те, що село не є дуже віддаленим, життя тут має не надто стрімкий темп. Лише останніми роками, за спостереженнями пані Інни, воно таки пожвавішало. Та, на жаль, війна.
— У Підріччі почали будувати нові будинки, заселятися у хати-пустки. Тоді як з 2010 року по 2018 у селі не було зареєстровано жодного нового господарства. Минулого року тут народилося 10 діток. Зараз у селі загалом проживає понад шість сотень осіб, — розповідає Інна Юріївна.
Сільське господарство тут не в пріоритеті, але цьогоріч посадили і для себе, і для армії
Раків Ліс, звичайно, значно більший населений пункт — тут понад 3,7 тисячі населення. А ще більше сотні переселенців добавилося. Село практично вже злилося з містом, багато хто із його жителів обирає несільськогосподарський стиль життя.
— Наші люди не ставлять в пріоритет ведення господарства. Найпевніше тому, що в цьому напрямку немає належної підтримки від держави. Ось приклад. Колись держава видавала доїльні апарати тим господарям, які утримували 3 і більше корів. В інших селах таких налічувалося по 3-5, а в нас лише одне. Тепер у Раків Лісі є, напевно, лише дві сім’ї, які тримають дві корови. А загалом у селі люди утримують лише 121 корову та 13 коней. Є багато господарств, які не тримають абсолютно нічого. Це молоді сім’ї, які порахували, що їм вигідніше десь заробити більше і купити все, що потрібно. І кількість раківлісців, які схиляються до такої думки, постійно збільшується, — зазначає Інна Півень.
Та разом з тим розповідає, що селяни, які ще господарюють, сьогодні все більше засівають площі не лише традиційними тритикале, вівсом, житом, пшеницею, а й гречкою. Є навіть, що сою посіяли. По кілька десятків соток садять малини чи лохини.
— А цього року у нас вирішили посадити більше городини, ніж зазвичай, щоб було і собі, і переселенцям, і захисникам, — констатує староста.
Тримають оборону, надійно “озброюючи” захисників консервованими голубцями
За словами Інни Юріївни, тривожне сьогодення неабияк згуртувало жителів старостинського округу, тож таким їхнім рішенням не здивована ані трохи. Після стількох місяців волонтерської роботи селян, вона каже, інакше і не могло бути.
— Раніше я і подумати не могла б, що наші люди настільки небайдужі. А тепер, підсумовуючи, бачу — вони просто супер. Від початку роботи волонтерського хабу ми відправили, напевне, вже до 100 машин гуманітарної допомоги. А були такі дні, що і по дві-три машини в день відправляли. Кошти на придбання тепловізора, який коштує не один десяток тисяч гривень, ми за три дні зібрали. Долучаються до волонтерства практично всі. Особливо активними, як і у вирішенні будь-яких справ у старостинському окрузі, є підприємці, — розповідає Інна Юріївна.
У Раків Лісі дійсно активно печуть, консервують, готують гарячі обіди. У перші дні на кухні у “Вечірній Київ”, до закладів освіти сходилося до ста господинь. І страви цієї «кулінарної сотні» уже стали популярними на всю Україну. Наприклад, консервовані голубці. «Інна Юріївна, а організуйте нам ще хоч трохи голубців», — адресують замовлення захисники, які хоч раз їх скуштували. І вправні господині раді знову накрутити їх в банки та передати хлопцям.
— Головне, щоб було кому передавати. Щоб не гинули наші українці, — обережно мовить Інна Півень.
З її старостинського округу на захист Батьківщини стало близько 100 чоловіків, за кожним з яких болить серце. Ще до сотні активно долучалися до патрулювання вулиць села.
* * *
Одним словом, наші краяни варті того, щоб ними пишалися. І кожен з них сьогодні як може працює задля хорошого майбутнього дітей у вільній, сильній, мирній Україні.
Тетяна ПРИХОДЬКО,
село Раків Ліс.
