Так скромно, але з гордістю, про волонтерську діяльність односельчан розповідає Лариса Коширець — директорка ЗЗСО «Житнівський ліцей».
З початком війни тисячі людей об’єдналися заради спільної мети. І мешканці Житнівки — не виняток. Кожен хотів якось допомогти — от і вирішили збирати гуманітарну допомогу та особисто її постачати у різні куточки України.
“Одразу ж зібралися та вирішили якось діяти, бо ж не усі можуть піти до лав ЗСУ чи взяти до рук зброю. Відповідно, вже через 2-3 дні дали клич у групах соцмереж та розпочали збір одягу, продуктів харчування, засобів особистої гігієни для людей, які перебувають у зонах бойових дій. Як тільки з’явилася потреба у бинтах та марлевих пов’язках, зносили тканину та розрізали її на шматочки, — розповідає про перші дні волонтерства односельчан пані Лариса. — Потім, порадившись, вирішили готувати та відправляти допомогу нашим бійцям з району. Доставляти все необхідне зголосився Леонтій Пащук — військовий капелан Української Євангельської Церкви. Працювали злагоджено: одні інформували в різних групах, інші постачали продукти, треті доставляли, решта звітувала. До роботи долучалися сім’ями, навіть цілими родинами. Духовний наставник Іван Пилипчук відвозив усе необхідне до Леонтія Леонтійовича. Бувало, тричі на тиждень готували продукцію і збирали потрібні речі. Згодом до нас доєдналися мешканці сіл Боровне і Оленине, разом ми відправляли до півтори тонни готового провіанту”.
Волонтери неодноразово відвозили гуманітарну допомогу до Дніпропетровської, Донецької областей, Харкова, Сум, Києва, Авдіївки, Миколаєва та навіть Маріуполя. У наскладних умовах вивозили біженців, поранених та загиблих бійців. Тож, кажуть, щирі слова подяки та підтримки від мешканців міст і українських захисників додавали їм неабияких сил та наснаги рухатися далі у цій справі.
«Разом з Олександром Васильчуком (волонтер з Рівненщини) нерідко доводилося постачати продукцію, амуніцію для наших військових під обстрілами, але з Божою поміччю вдавалося прорватися і довезти усе необхідне бійцям. Коли відповідні організації та структури відмовляли у допомозі, купували потрібні ліки за власні кошти. Кожна поїздка була особливою, скажу відверто — легко не було, однак людська вдячність та віра у перемогу допомагали забути про труднощі. Не раз їжа, яку ми привозили, рятувала людей від голоду, а один бронежилет навіть вберіг нашому воїну життя під час масованого обстрілу. Він пізніше зв’язався зі мною, дуже дякував за те, що виконуємо таку благородну місію. Також зауважив, що після такого чуда увірував у Бога, хоча до того не був релігійним», — пригадує Леонтій Пащук.
Усе намагалися робити своїми силами. Людська згуртованість, на думку пастора Івана Васильовича, відігравала тут ключову роль. До волонтерства нерідко долучалися небайдужі українці з-за кордону: допомагали коштами, купували необхідне обладнання, постачали продукти.
“Кожен мешканець нашого села приклав свою руку до спільної роботи. Готували різні страви: починаючи від млинців, вареників, голубців, завершуючи випічкою та хлібом. Усе це складали в ящики, фасували, підписували і відправляли. Пишаюсь, що живу тут, спілкуюся з цими людьми, бо в такий складний час єдність — неабияк важлива!”, — зазначає волонтерка Лариса Іванівна.
Софія КРУЧІНІНА.
