Кожен долучається до боротьби із російським окупантом як може. Хтось волонтерить, хтось стоїть на кухні і готує захисникам харчі. А жителька Каменя-Каширського Ірина Антонюк, учителька трудового навчання ліцею №1 ім. Є. Шабліовського, шиє військовим екіпірування.
— Довелося трохи перепрофілювати свій фах, — зізнається пані Ірина. — Спочатку шила бандажі, балаклави, а згодом виникла потреба у виготовленні невід’ємної частини військового спорядження — розвантажувальних жилетів. Створювала вироби із нового матеріалу та з такого, що вже був у вжитку. Тканину доставляли волонтери та усі небайдужі містяни. Це були старі шкіряні куртки, шматки брезенту, тканина високої міцності. У бою потрібно мати усе під рукою: кишені для рожків, патронів тощо. Враховувала побажання самих військових. З кожною наступною моделлю відкореговувала певні деталі, аби солдатам було комфортно розподіляти все необхідне в бою, а жилет міг надійно витримувати вагу. Щоб повністю зібрати виріб, потрібно витратити цілий день. У процесі шиття, подумки нашіптувала патріотичні пісні. Нерідко машинка торохтіла навіть уночі, проте згодом це почало діймати моїх сусідів, — жартома розповідає швачка-волонтерка.
На переконання пані Ірини, щоб оптимізувати роботу із виробництва військового спорядження на місцевому рівні, варто було б організувати так званий швейний батальйон. Втім для втілення проєкту вкрай необхідні, власне, промислові швейні машинки, яких, як виявилось, у нас в громаді істото бракує. З надією вирішити згадану проблему активісти звернулися до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату, освітніх закладів. Втім окрім кількох одиниць застарілого обладнання нічого не вдалося знайти. Натомість майстринь, які з охотою могли б шити, каже пані Ірина, у нас вистачає. Тож працівниці МНВК також стали у стрій, щоб допомоги.
— Сьогодні у кожному місті, селі люди масово взялися до пошиття різного роду військової амуніції. А отже матеріали, особливо фурнітура, стали дефіцитом. Зазвичай «розгрузки» укомплектовані металевими кільцями, регуляторами, защіпками, липучками. Для того, аби зшити спорядження, потрібні армовані нитки. На жаль, усе це швидкими темпами зникає з ринку, — зазначила пані Ірина.
За посередництвом газети жінка звертається до усіх небайдужих, волонтерів, пересічних людей: усі, хто може допомогти сировиною для пошиття необхідного спорядження, — допоможіть. Адже ВЕЛИКА ПЕРЕМОГА складається з мужньої відсічі ворогові наших хлопців на фронті і маленьких справ кожного з нас у тилу.
Леся МІНІБАЄВА.
