Він поклоняється сатані Путіну!
Будучи справжнім породженням зла, кремлівський диктатор хоче кривавої людської жертви, аби напитися з чаші страждань, болю та сліз, звідки черпає бісівські сили. Раніше пекельну жадобу він втамовував у Чечні, Грузії, Сирії, на землях інших вільнолюбних народів. Сьогодні від імені цього ідола безбожні московські орди несуть смерть Україною, вбивають людей, руйнують будинки, школи, лікарні, храми. Зупинити те зло можна, застосувавши сучасну зброю, тактику ведення війни, у чому переконалися українці та весь цивілізований світ. Перемогти ж – тільки об’єднавшись: і не лише під спільними знаменами, а й духовно.
Варварство російської орди вочевидь переконує, що путінський режим і його послідовники відкинули Бога. Прикриваючись російською православною церквою Московського патріархату, яка не засуджує, а навпаки освячує війну, яку розв’язав Путін на території нашої країни, вони поводять себе тут не як віруючі люди, навіть номінально, не як християни. Жоден істинний християнин (будь-який сповідник іншої віри) не дозволить собі вбивати безневинного, дитину, вчиняти блюзнірство над святинею, бомбити храми. Таких прикладів за 21 день російської агресії бачимо сотні, тисячі. І чинять ті звірства росіяни, які називають себе нашими братами-єдиновірцями, котрим патріарх Кирил проповідує, що українці охрещені й вийшли з ними із однієї дніпровської купелі. Де ж те братерство, каїнові сини? Можливо, воно у тому, як рашисти розстріляли православного священника на Київщині, чи коли вбили прийомну доньку пастора з Маріуполя, або як нещодавно снарядами розбомбили православний храм у Волновасі на Донеччині, саме ж місто майже повністю стерли з лиця землі? Не побоялися вони накрити артилерійським вогнем Свято-Успенську Святогірську лавру – святиню Української православної церкви, яка все ще перебуває в єдності з Московським патріархатом. Розташована обитель, до речі, також у Донецькій області. Забули путінці, мабуть, що прийшли “захищати” та “визволяти” від лютих “бандерівців” мешканців Донбасу, “гнаних і пригноблених” віруючих однієї з ними церкви. Хоча більшості, навіть жителям окупованих Донецької та Луганської області, тепер зрозуміло, що не тому вони сюди йшли, а щоб знищити український народ як націю.
До слова, понівечений російськими окупантами у Волновасі храм будували разом західняки й східняки, волиняни (серед яких і камінь-каширці) та донеччани в пам’ять про 18-ох військовослужбовців 51-ї окремої моторизованої бригади з Володимира-Волинського, які у 2014-му році віддали тут життя, захищаючи нашу Батьківщину, її невід’ємну частину – Донеччину, від таких же російських убивць, котрі тоді теж зі зброєю вдерлися в Україну.
Тим московити вкотре показали своє “братське” обличчя, своє безбожництво.
Не знають росіяни Бога. Ще за Радянського Союзу вигнали з власних церков, потому, коли ця тюрма народів сконала, не покаялися і не покликали Господа в Його святий дім. Натомість створили ілюзію віри, свого божка, поклоняються сатані Путіну, лобзають “ікони” з образом цього ката.
Віримо, Україна вийде переможницею у війні з Росією, її кремлівським демоном. У цій боротьбі сьогодні як ніколи нам потрібна єдність не лише громадянська, а й між-конфесійна. Бо ділити українцям нічого, тим паче перед оскалом спільного ворога. А він у нас таки один, до якої би православної церкви ми не ходили. І чим швидше настане розуміння того в усіх, тим краще.
Зараз як ніколи важливо, аби було подолано розділення в середовищі православних вірних, зокрема, інституційне. Підтримує сказане священник Православної церкви України, військовий капелан Володимир Мицько. У такий непростий час він на передових позиціях, де точиться боротьба за Україну, серед тих Героїв, які воюють з рашистсько-фашистськими загарбниками, на власні очі бачить, який “руський мір” вони нам несуть.
– Православний храм Святого Миколая Чудотворця у Волновасі був своєрідним духовним символом єднання заходу та сходу України. Вся Волинь, з Каменя-Каширського люди, прихожани нашого Свято-Миколаївського храму, допомагали коштами на його будівництво, передавали різні потрібні речі. Знищення святині рашистами – це злочин, яким вони себе самі і викрили. Адже оті пропагандистські слова про захист православної віри виявилися на ділі брехнею. Не дивлячись на патріархати, ми, українці, для них – вороги. Для російського фашизму немає православ’я, немає Бога, віри, вони бояться Путіна, бажають нажитися на горі людей. Аналогічно тридцять років поспіль духовенство УПЦ МП обманювало своїх прихожан, що їхня церква – незалежна від Москви, українська. І ось тепер ці міфологеми руйнуються. Священники УПЦ почали просити в Кирила автокефалії (самостій-ності), якої, виявляється, не було. Брати, якщо ви дійсно брати, закликаю: досить кривити душею! Молитися за мир в Україні, як окремі з вас роблять – це добре, допомагати українському війську – також. Але визначтесь нарешті: ви з Україною чи з Росією, подайте руку тим, хто прагне зберегти українську ідентичність, віру. Путін прагне нашого розділення, йому вигідно, коли ми продовжимо ворогувати. Тож не залишимо тому звірові шансу, згуртуймося! Час давно настав! Якщо хочемо зберегти Україну, то це гуртування має бути на всіх фронтах. Бо ворог не обирає чиї будинки нищити: українця, росіянина, білоруса, російські бомби падають на православні храми ПЦУ і УПЦ, синагоги та мечеті.
І знову ж викликає обурення та огиду вчинок російського патріарха Кирила, яким він показово благословив війну проти українців, подарувавши ікону Віктору Золотову – командувачу росгвардії, бійці котрої беруть активну участь у знищенні українського народу. Отримуючи такий дарунок, Золотов особисто пообіцяв головному московському попу чимшвидше зламати опір України. Прикметно, що відбулося все це під час свята Торжества православ’я. Ось він ще один приклад “єдиновірства”, “братсва” по-російськи.
Олександр ПРИЙМАК.
