Без нього у Сошичненській громаді не відбувається жоден культурно-мистецький захід. Митець популяризує українську народну пісню, а її звучання під яскраві імпровізації баяна в оригінальному виконанні музиканта не залишає байдужими слухачів на концертах, фестивалях…
Опанувавши гру на багатьох музичних інструментах, свого часу він відіграв не один десяток сільських весіль, проте зараз усі сили і час витрачає на роботу в Сошичненському будинку культури, де працює художнім керівником.
Степан Маркович відповідає за творчий процес, а також приймає рішення про розвиток естетичних цінностей і духовно-моральну діяльність місцевих творчих колективів, навчає школярів гри на баяні.
Берегинями та поціновувачами народної творчості в Сошичне по праву можна назвати також учасниць співочого ансамблю «Молодички», котрі віддають данину автентичному фольклору на селі. Та в цьому, кажуть, неабияка заслуга їх творчого музкерівника Степана Кузуба, котрий 15-ий рік поспіль є серцем згаданого аматорського фольклорного колективу, адже там він єдиний чоловік, серед жінок, котрий забезпечує музичний супровід під час виступів рідних йому артистів.
З «Молодичками» Степан Маркович об’їздив чи не всю Україну, де разом підкорювали сцени найрізноманітніших фестивалів. Як доказ тому — в робочому кабінеті музиканта дбайливо розкладені грамоти та дипломи, що засвідчують спільні з колективом творчі здобутки.
— Варто сказати, що я тісно співпрацюю з багатьма іншими фольклорними колективами, зокрема і з Камінь-Каширської громади. Місцеві артисти мене часто запрошують їм акомпанувати, тож із ними я брав участь в усіляких мистецьких імпрезах області та столиці. Ось у мене є навіть диплом про перемоу з Гуто-Боровенськими «Приданками». Та найбільше відзнак отримав як керівник ансамблю троїстих музик Сошичненського будинку культури, — ділиться успіхами Степан Кузуб.
Гру на гармошці, а згодом і на баяні малий Степан опанував мало не з дитячого садка. Не знаючи нотної грамоти, наполегливий самоук підбирав мелодії на слух. Його дідусь по лінії матері, розповідає чоловік, походив із циганів (ромів), а вони, як відомо, щедро наділені талантами до музики і пісні. Дід Іван Павлович грав на скрипці та гармошці, тож можна припустити, що обдарування так легко сприймати музику та опановувати різні інструменти передалось йому по крові. Хист до музики (також грав на гармошці) має і батько Степана — Марко Васильович. Свого часу він був знаним музикою на селі: чоловіка завжди запрошували пограти на весіллях. Втім щойно виповнилось 14 років Степанові, той повноцінно замінив свого батька, звеселяючи церемонії одруження.
Оповитий музикою в колі родини, хлопець виступає на концертах у складі тодішніх місцевих фольклорних ансамблів, обравши саме баян, що найдужче прикипів юнакові до душі. Звучання обов’язкового та невід’ємного інструмента фольклорних колективів, розповідає Степан Кузуб, можна вдало поєднувати з багатьма іншими.
— Баян я придбав у сіусідського хлопчака, коли мені виповнилося 9 років. Це тоді вважалося, що цей інструмент може звучати лише в народному стилі. Натомість згодом він досяг високого рівня в музичному середовищі та здатен конкурувати з академічними інструментами. Можливості багатотембрового баяна, що має широкий діапазон стилів — від фольклору до класики різних епох та жанрів — є досить широкими, — зі знанням улюбленої справи ділиться митець.
Та не баяном єдиним став обмежуватись віртуоз. Нині Степан Маркович — універсальний музикант, котрий самотужки опанував гру ще на багатьох інших музичних інструментах — акордеоні, синтезаторі, бас-гітарі, барабанах, сопілці. Не так давно почав займатися скрипкою. Раніше, зізнається сільський музикант, струнні інструменти не викликали в нього особливого захоплення, втім з віком переоцінив мелодійне звучання «королеви музики», тож, послуговуючись уроками з інтернету, вивчає ази.
Скрипка дісталася йому від того самого дідуся, виготовлена ще в минулому столітті, вона потребує умілого підходу та налаштування, процес якого також самостійно опановує музикант.
У вихідний чи на свято Степан Кузуб поринає у свою улюблену справу: бере участь у репетиціях з колективом, їздить у творчі відрядження, працює за діджейським пультом на молодіжній дискотеці в клубі. А ще ділиться творчими планами.
— Паралельно на базі нашого будинку культури активно ведеться робота зі створення вокально-інструментального ансамблю, який в майбутньому може стати культурною спадщиною Сошичненської громади. Ми вже й назву придумали — «Водограй». Колектив артистів утворюватимуть творчо обдаровані жителі сіл громади, що її прославлятимуть на усіх культурно-мистецьких заходах. Матимемо свій власний об’єднаний колектив, — із гордістю про плани майбутнього анонсував художній керівник.
Своє домашнє господарство сорокап’ятилітній музикант веде разом із сином Василем. Дружина ще досить молодою померла через важку хворобу 6 років тому. Проте, зізнається, треба жити далі, виховувати 17-річного нащадка, який нині здобуває робітничу спеціальність зварювальника в Камінь-Каширському ВПУ. Втім душа молодшого Кузуба лине до співу, тож, володіючи гарним голосом, Василь має намір вступати до училища культури та мистецтв на вокальний відділ.
Леся МІНІБАЄВА,
село Сошичне.
