Так, якщо докладати рук, дотримуватися всіх технологій та працювати з хорошим насіннєвим матеріалом. У цьому переконаний керівник ПП «Пнівненське» Іван Фарина (на фото). Хоча, каже господарник, навіть за таких умов збагатитися на наших поліських землях не вдасться.
А Іван Селіфонович знає, що каже, адже пропрацював на землі все своє життя. Лише на чолі пнівненського колгоспу/СВК він трудився чверть століття. Тепер уже кілька років розвиває приватне господарство в напрямку землеробства.
«Від тваринництва давно відмовилися під впливом змін у ринковій економіці. Крім того це більш трудомістка і ризикована галузь», — пояснює Іван Селіфонович. Натомість було сконцентровано увагу на рослинництві. Відтак нині господарство обробляє кілька сотень гектарів ріллі. Засівають їх традиційними для поліської зони зерновими та соєю.
Ось уже майже завершили збирати ранні культури. Змолотили жито, пшеницю, тритикале, овес. Зерно засипали в засіки і готуються вийти у гречані поля. То має бути десь вкінці серпня. А тоді, в другій половині вересня, планують приступити і до сої. Вона колись не була популярною на наших полях. Але тепер і поліські землеробні господарства великою мірою розраховують на неї.
«Крім того, що соя — гарний попередник, зазначу, що в останні роки динаміка цін на неї найбільш стабільна. Спостерігається і постійний попит. А от щодо інших зернових, то буває дуже по-різному. Зазвичай трапляється так, що магнати скуповують збіжжя у виробників за щонайменшими цінами, а потім продають його втридорога. Виходить, вони збагачуються, нічого не роблячи, а землероби ледве виживають», — розповідає Іван Фарина.
Ось, наприклад, якщо зараз доброякісну пшеницю можна продати по 6 грн за кг, третикале — 5-5,5 грн/кг (залежно від репродукції), жито — 4,5 грн/кг, овес –5 грн/кг, то вже на початку наступного року їх вартість може значно зрости (так було цьогоріч). Тому, за словами Івана Селіфоновича, ПП «Пнівненське» в основному працює для своїх людей: зерно на експорт не відправляє, а реалізує його переважно на місці – як посівний матеріал.
«Насіння зернових у нас хорошої якості, бо, крім того, що вирощуємо культури з дотриманням усіх найновіших технологій, ми використовуємо елітний насіннєвий матеріал. Тож і місцеве населення має змогу придбати якісне насіння (перших репродукцій) для своїх полів, а отже розраховувати на кращий урожай», — зауважує господарник.
Що ж до врожайності на полях господарства, то її показники, як для нашого регіону, справді хороші.
«Пізня і холодна весна стала причиною відставання росту культур. І це відобразилося на врожайності. Але у нас були площі, наприклад, озимої пшениці, які давали по 40 і навіть 45 центнерів з гектара. Ще маємо непогану надію на сою (її посіяли більше 50 га) та гречку (близько 20 га)», — оцінює результати свого господарювання Іван Фарина.
Але насправді результативність оцінюється не лише показниками врожайності, а й безліччю інших факторів. Гарно вродило – вигідно реалізовано – вкладено у розвиток. Все це взаємопов’язано. А ще ж треба платити заробітну плату працівникам, оренду за землю, податки в громаду і державу.
«Практично всі площі, якими користуємося, ми взяли в оренду: тут і людські паї, і не витребувані паї, якими відає громада. За це у міську раду вже сплатили цього року 20 тис. грн. Ще маємо сплатити 26 тис. грн. Нам пощастило: встигли укласти договір оренди під 6% від вартості землі. Бо ж тепер міська рада прийняла рішення про збільшення ставки до 12%. Правду кажучи, вважаю такий відсоток завеликим. Якщо його не зменшать, то наші поліські землі будуть неконкурентними, ніхто на них не захоче працювати. Принаймні нам, малим арговиробникам, він може бути непосильним. Але добре, що ПП «Пнівненське» має договори ще на 7-10 років», — заважує Іван Селіфонович.
Далі він перелічує, що має сплатити податки за найманих працівників, виплатити їм заробітну плату. А працює у підприємстві від 10 до 20 осіб залежно від сезону, затребуваності робочої сили. З людьми за користування паями господарство розраховується переважно зерном. Селянам вигідна така співпраця.
«Якщо людина не використовує свого земельного наділу, то вона здає його нам в оренду. Так, тепер могтиме його і продати. У нас на Поліссі гектар коштуватиме в межах 17-20 тисяч гривень. Але, продавши пай сьогодні, уже наступного року продавати буде нічого. Тож вигідніше здавати землю в оренду. Від цього отримуватиме по 250-300 кг зерна щороку. Звичайно, можна і готівкою отримати розрахунок, а ще часто люди звертаються за послугами техніки для обробітку землі», — перелічує керівник господарства вигоди, які мають люди. До речі, має підприємство і трактори, і комбайни, й інші спецмашини. Новий трактор придбали і позаминулого року, і цьогоріч. А в минулому – сучасні сівалку і культиватор. Адже для впровадження нових технологій потрібна відповідна і техніка.
Ось так, лише не покладаючи рук, йдучи в ногу з часом, працює приватний сільгоспвиробник і ціною мозолів на руках здобуває кусень хліба. Приклад ПП “Пнівненське” засвідчує, що і на бідній поліській землі можна працювати і мати більш менш стабільний результат.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
