Народна депутатка України, членкиня депутатської групи «Партія «ЗА Майбутнє» Ірина Констанкевич зустрілася минулого тижня із журналістами редакції «Полісся». На початку, по суті, останнього парламентського тижня цієї сесії обговорили підсумки парламентського року, деякі з проблемних питань округу та перспективу їх вирішення.
Зазначимо, що згідно із аналізом роботи фракцій і груп у IX скликанні Верховної Ради, проведеного аналітичним порталом «Слово і діло», Ірина Мирославівна у групі «ЗА Майбутнє» за всіма позиціями є лідером, зокрема, за кількістю зареєстрованих законопроєктів, за кількістю правок до законопроєктів, за кількістю зареєстрованих та ухвалених постанов. А ще вона із числа депутатів групи «ЗА Майбутнє» спрямувала найбільше депутатських запитів – 96.
Щодо виконання депутатських обіцянок Ірина Констанкевич знаходиться на другій позиції.
Разом з тим народна депутатка продовжує активно залучати кошти на свій виборчий округ №23.
— Ірино Мирославівно, зазвичай кошти соцеконому, які отримують місцеві громади, є для них суттєвою підтримкою. Цьогоріч прогнозується, що це будуть немалі суми. Але, вочевидь, ви шукаєте можливості залучення грошей на місця і з інших джерел?
— У громадах ми обговорюємо з керівниками потреби, на які потрібна додаткова фінансова підтримка. Адже не може бути так, що народний депутат іде в один бік, а громада в інший. З огляду на те, що ресурси, зокрема фонду соцеконому, і так невеликі, ми повинні демонструвати спільну позицію в інтересах людей. Прогнозується, що цьогоріч на 23-ій округ вдасться залучити до 30 млн грн. І залежно від кількості населення в громадах і пріоритетів ми визначали, на яку громаду і скільки коштів скеровувати. Залучаємо ресурси не лише з фонду соцеконому.
Так, минулого тижня ми працювали, щоб на Камінь-Каширський зайшли кошти субвенції «Спроможна школа для кращих результатів». Це проєкт, на який із державного бюджету було виділено на кожну область по 40 мільйонів. Спочатку планувалося, що цю суму буде пропорційно розподілено між чотирма районами Волині. Але, з огляду на певні причини, така пропорційність не була дотримана і тому, образно кажучи, вже в той вагон, що рушав, ми додали ще й Камінь-Каширський ліцей. Тож чимала сума буде спрямована на ремонт даху цього закладу загальної середньої освіти. Попрацювали також над тим, щоб державні кошти були залучені у Камінь-Каширську громаду для створення антикризової кімнати для постраждалих від домашнього насильства.
— Ви працювали над впровадженням культурної субвенції. Чи є перспектива, що вона все-таки буде і як це може допомогти нашим селам?
– Сфера культури є хронічно недофінансованою. І особливо відчутно це стало тепер, після проведення територіальної реформи та перезавантаження в культурно-мистецькій сфері. Децентралізація показала, що місцеві бюджети не можуть утримувати за свої кошти усі заклади культури так, щоб ті функціонували на 100 відсотків. Тому на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, де я є першою заступницею голови, ми підняли питання про запровадження культурної субвенції. Ухвалений відповідний законопроєкт. Але під час першого року Міністерство культури та інформаційної політики запропонувало скеровувати значну частину цієї субвенції на центри культурних послуг, які будуть як пілотні створюватися в регіонах. Ми наполягаємо, щоб Міністерство культури та інформаційної політики за аналогією Міністерства освіти і науки розробило формулу, яка би включала в себе кількість населення, віддаленість, інфраструктурні фактори.
— Ви розробили законопроєкт про фортифікацію борошна фолієвою кислотою. Його зареєстрували. Чому ця тема така важлива, зокрема для нашого регіону, та які перспективи того, що в Україні це впровадять?
— Свого часу у нас почали йодувати сіль, бо, як виявилося, громадяни України мають йододефіцит і у багатьох через це виникають певні захворювання. Але крім цього українцям, так як і людям інших країн, не вистачає фолієвої кислоти. Відсутність її призводить до того, що діти народжуються з проблемами здоров’я, зокрема мають й вроджені вади. У світі цю проблему вирішують, збагачуючи борошно не тільки фолієвою кислотою, а й іншими необхідними мікроелементами. Це вже робить 80 країн. Напрацювання щодо збагачення борошна були ще у попередньому скликанні. Об’єднали зусилля, врахували пропозиції Жіночого руху «ЗА Майбутнє» і внесли законопроєкт. І, як тільки його зареєстрували, зі мною зв’язалися науковці Сполучених Штатів Америки, які готові надати усю актуальну статистику, переконливі аргументи, які переконують у тому, що це треба робити негайно. Крім того підключитися до цієї справи може і Всесвітня організація охорони здоров’я: держава зможе отримати від неї певні преференції та допомогу.
Наразі цю ініціативу вже підтримують медики всієї України. Маю звернення від депутатів Рівненської, Хмельницької областей, підтримки в цьому питанні очікуємо від усіх облрад. Далі питання має бути розглянуте профільним комітетом Верховної Ради, який також готовий нас підтримати, бо медики як ніхто розуміють, наскільки це важливо. А це потрібно і для дітей, і для людей поважного віку. Адже фолієва кислота має функцію запобіжника при інфарктах, інсультах. Тому зараз законопроєкт буде проходити розгляд в комітетах, а тоді таки, сподіваємося, буде ухвалений закон.
— Ірино Мирославівно, якщо продовжувати медичну тематику, то зауважимо, що лікарні, котрі діють на території Камінь-Каширського району, мають певні фінансові проблеми. Так, зокрема, у Маневицькій вже фіксують заборгованість із заробітної плати. Завдячуючи власному спецфондові, заледве спромоглися виплатити її медперсоналу у Любешівській багатопрофільній лікарні та Камінь-Каширській ЦРЛ. Чи зверталися з цього приводу до вас як народного депутата від нашого округу, зокрема, з проханням посприяти у спрощенні вимог, які ставить сьогодні НСЗУ перед медзакладами?
— Ще ні. Хоча певною мірою ця проблематика мені відома. Маневицька лікарня зараз опікується питанням статусу опорної. Його має Камінь-Каширська ЦРЛ і це їй дало можливість отримати значне обладнання і додаткові кошти. Камінь-Каширській лікарні потрібно ще багато працювати, щоб контрактуватися на більше пакетів послуг. Маневиччани мене інформували, що вони активно працюють над розробкою стратегії. Будуть робити акцент на логістику, на розташування поблизу транспортної магістралі, шукатимуть такі медичні послуги, які би були затребувані з огляду на це. Як от Ковельська лікарня знайшла свою нішу – трансплантацію.
Щодо позиції держави. Президент оголосив, що лікар має отримувати не менше 20 тисяч гривень заробітної плати, а медичний працівник нижчої ланки — близько 13 тисяч. Чекаємо, в який спосіб буде це питання вирішуватися. Поки що не подано жодного документа ані урядового, ані президентського, який би пропонував, як виконати ці обіцянки. Ми підтримаємо будь-яку ініціативу, яка стосується зарплати медиків. У Раді було кілька законопроєктів із цього приводу, але їх не пускають в роботу.
— Знаємо, що любешівці зверталися до вас щодо облаштування кабінету гемодіалізу в їхній лікарні. Чи є потреба в цьому, чи можете ви допомогти в даному випадку?
— Ми вивчали докладно це питання: зверталися до експертів, готові були допомогти максимально. Але у відповідь отримали, що гемодіаліз — це дороговартісно. І не в облаштуванні, а в утриманні, в можливостях громади виділяти значні кошти.
За нормативами має бути 15 ліжок, в Любешові їх немає стільки.
Але існує варіант вирішення цього проблемного питання – це трансплантація. У свій час в Україні пішли неправильною дорогою, «посадивши» хворих на голку гемодіалізу. Тепер прийнято закон про трансплантологію. Закон передбачає надання державою спеціальних медичних пакетів на проведення таких операцій. Ведеться робота з формування бази донорів.
— Не менш важливими для місцевих громад є і питання доріг.
— У минулому році почали ремонт дороги Т-0308 (Камінь-Каширський — Ковель). Залучили на неї кошти, аргументувавши, що в Камені створюється район і має бути якісним дорожнє сполучення. Проводилися роботи і на дорозі Т-0311. Зараз триває робота і щодо дороги Р-14. А от Т-0308 цього року вже не робитимуть, хоча потрібно. Але було б добре, якби з цього приводу надійшло звернення від керівників місцевої влади. Ремонт Т-0308 був моєю ініціативою. Хоча я вдячна, що, коли потрібне було співфінансування, то районна рада знайшла кошти. Такі речі мають вирішуватися спільно. Я готова в усьому максимально допомагати.
— В усіх на слуху приватизація ДП «Волиньторф». Про це багато говориться і тема постійно то затихає, то знову набуває розголосу. На цьому тлі зауважимо, що Прилісненська громада проанонсувала створення власного комунального підприємства «Прилісненадраресурс». Тож яка ваша участь в порятунку держпідприємства і як ви вважаєте, чи це добре, що громада створює своє комунальне підприємство, щоб розпоряджатися надрами. Якою, на вашу думку, може бути його перспектива?
— Боротьба за «Волиньторф» триває багато років. Ми постійно відстоювали «Волиньторф». І поки підприємство було в підпорядкуванні Міністерства енергетики, було простіше, а новий уряд передав його на Фонд держмайна. Разом з головою Волиньоблради Григорієм Недопадом ми їздили у Фонд держмайна, щоб донести позицію області: наскільки нам важливе це підприємство, адже воно виконує соціальну функцію. Ми мали достатньо аргументів: скільки лікарень, садочків, шкіл опалює «Волиньторф», бюджетонаповнююче підприємство для Прилісненської громади, що воно прибуткове, дає для більш як 300 людей зарплату, сплачує податки. Нас почули і сказали, що в такому випадку говоритимемо про інший спосіб, як держава може розпорядитися цим майном, – викуп на соціальні потреби. Тобто це процедура, яка передбачає, що область викуповує підприємство на свої соціальні потреби і воно змінює свою форму власності із державної на комунальну. Втім це теж тривалий шлях.
Щодо створення прилісненського підприємства. Децентралізація дає великі можливості для громад і безперечно кожна з них повинна думати і шукати шляхи наповнення свого бюджету. Тим більше для Прилісненської громади це вкрай важливо. За результатами виконання бюджету першого півріччя громада на третьому місці з кінця щодо наповнення бюджету. У них ці можливості реально не оптимістичні. Бо якщо порівняти, як наповнює бюджет Камінь-Каширська територіальна громада, то це майже 14 млн грн, а там — майже 400 тис. Зрозуміло, що вони шукають шляхи, як розвивати громаду. Наскільки обґрунтованим шляхом можна вважати створення такого комунального підприємства, це питання до них.
— Чи може з часом постати питання, що Прилісненська громада не життєздатна і вольовим рішенням виконавчої влади її буде ліквідовано?
— Все залежить від їх фінансово-економічної спроможності. Такою є потенційна доля багатьох малих громад. Тому і уряд, коли визначив оптимальну кількість громад, поставив запобіжники для малих ТГ. У нас була Гуто-Боровенська громада — та ж сама ситуація. Тож чи захоче держава підтримувати такі малі громади — це велике питання. Головний аргумент – фінансово-економічна спроможність.
— Але Гуто-Боровенська ТГ виграла суд, щодо неправомірності її ліквідації. Чи реально в цьому випадку далі на щось розраховувати?
— Питання полягає не в тому, щоб утворитися, а в тому, як жити далі. Наскільки мені відомо, є ще кілька подібних звернень «перенарізати» громади. Це може створити прецедент. Тому чи захоче центральна влада в особі уряду піти на таке? І чи захоче взагалі держава в особі президента піти ще далі? Боротьба амбіцій — це погано.
— Чи окреслили ви вже якісь нові робочі питання для наступного парламентського періоду? Чи змінилися потреби в громадах?
— За цей період ситуація на місцях практично не змінилася. Але є приємні зрушення, зокрема поступово відкриваються амбулаторії, наприклад, на Любешівщині, Маневиччині. Також вдалося забезпечити автомобілями екстреної медичної допомоги потребу на моєму окрузі майже стовідсотково. Залишилося лише Сошичне.
Шукаю можливості залучення додаткових ресурсів, інвестицій. І, можливо, з вересня нам вдасться долучитися до кількох міжнародних програм.
А ще хотілося б, щоб був значний економічний розвиток у громадах, і це значною мірою залежить від місцевої влади. Бо ж зараз такий час, що не можна сидіти. Вірю, що громади і нашого округу впевнено будуть рухатися вперед.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
