Це довів самому собі і вболівальникам Юрій Сущ із Стобихівки, який є членом Національної збірної України з амптфутболу і гравцем команди “Легія” з Варшави
Для світової спільноти останні тижні проходять під знаком футболу, адже увага вболівальників прикута до 16-го чемпіонату Європи з цього виду – Євро-2020. Тож і ми не будемо плисти проти течії і розповімо про найпопулярнішу на планеті гру. Щоправда про одну з її варіацій: мова піде не про уже відомі футзал, пляжний футбол чи регбі, а про футбол для людей з інвалідністю – амптфутбол. Впевнені, цей вид стане для вас відкриттям. А от житель села Стобихівка Юрій Сущ (на фото) грає у нього вже близько 15 років!
У Юрія з народження деформований кульшовий суглоб, внаслідок чого вкорочена нога. Однак це не зупиняє чоловіка від активного життя. А що спорт імпонував йому з дитинства, то й сьогодні він цікавиться волейболом і настільним тенісом, грає в національній збірній України з футболу серед людей з ампутацією, а останні 2 роки ще й виступає за варшавську «Легію». До слова, минулоріч команда стала чемпіоном Польщі.
– Добре пам’ятаю, що уже з 1997 року, як мінімум, слідкую за футболом і вболіваю за столичне «Динамо». А коли навчався у педколеджі, познайомився з тренером по футболу для осіб з наслідками ДЦП (7 на 7). Грав на чемпіонатах України, а вже у 2007 на всеукраїнській універсіаді в Криму познайомився з амптфутболістом Анатолієм Медведюком. Він і запропонував мені зіграти з їхньою командою. Поїхав на чемпіонат України і лишився кандидатом у збірну. Невдовзі потрапив на чемпіонат світу в Анталії (Туреччина), і закрутилося, – відтворює свою футбольну історію 34-річний стобихівчанин. Пригадує, коли вперше лишився на навчально-тренувальних зборах, то дуже боліли руки й плечові суглоби. Тепер пересування по полю на милицях для нього цілком звична річ.
Футбол для осіб з ампутацією в Україні існує з 90-х років, однак його розвитку наразі не приділяють належної уваги: якщо раніше на чемпіонатах грало хоча б по 5 команд, то тепер всередині країни жодних змагань не проводять. Відтак амптфутболісти їздять збірною на міжнародні турніри і грають на навчальних тренувальних зборах. Словом, гуртуються довкола ідеї і самі себе підтримують у формі. Займаються здебільшого індивідуально. Звучить парадоксально, але навіть у національній збірній спорт може бути хобі для морального задоволення.
Чим особливий амптфутбол? Поле менше звичного – 60 на 40 метрів. У кожній команді шість польових гравців з ампутацією (вадою) нижньої кінцівки та один воротар з ампутацією (або вадою) верхньої. Футболісти рухаються на милицях, але їх забороняється використовувати для контролю, ведення або блокування м’яча, інакше це карається як гра рукою. Те ж стосується і ампутованої кінцівки (якщо нога ціла, на неї забороняється навіть ступати). Натомість воротар не має права полишати штрафний майданчик, а м’яч вводять в гру ногою. Правило офсайду не застосовується.
Юрій Сущ добре володіє навичками швидкості і м’ячем, тому в національній збірній грає на позиції центрального півзахисника, а в польській «Легії» – нападника. Завдяки своєму захопленню неодноразово побував у Туреччині, Польщі, Мексиці, Аргентині. Був учасником 5 чемпіонатів світу і чемпіонату Європи. А нещодавно зіграв з колегами на товариському турнірі в Польщі, метою якого найперше було показати атовцям альтернативу самореалізації, мотивувати й далі шукати себе у житті, навіть з інвалідністю. Українці двічі обіграли збірну Ізраїлю, але поступилися господарям. Восени сподіваються реабілітуватися на чемпіонаті Європи в Кракові. Однак, зауважує мій співрозмовник, поляки – сильні суперники. Якщо кілька років тому їх можна було легко обіграти, то сьогодні ситуація дещо змінилася.
Якщо ж говорити про світовий розвиток футболу для осіб з ампутацією, то беззаперечним лідером потужного поступу у наші дні є Туреччина. Наразі там створено три ліги амптфутболу і своя Ліга чемпіонів. У місцевих командах грають легіонери з Узбекистану, Іспанії, Африки, а Вища ліга розвивається на рівні професійного футболу, де відбуваються трансфери, підписуються контракти і побудовані спеціальні стадіони. Натомість чинним чемпіоном світу від 2018 року є Ангола. Хай там як, а українські амптфутболісти не збираються опускати рук і легко здаватися. Сподіваємося, їхній ентузіазм нарешті оцінять на державному рівні.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Стобихівка.
