На хвилюючу зустріч у Камінь-Каширський прибули члени великого роду з усіх куточків світу, у тому числі і зі Сполучених Штатів Америки
Щастя — мати велику та дружну родину. У народі кажуть: як дерево тримається на корені, так і кожен рід опирається на найстарших його членів, бо саме вони мають великий досвід життя і допомагають молодим пізнавати себе крізь родинні історії, побут, традиції, зрештою, таланти та вподобання.
У родині Кривдіків із Каменя-Каширського кожному змалку тлумачили, що немає більшого щастя, ніж сім’я, теплий дім, де тебе люблять, оберігають, турбуються, на тебе чекають… Зберігають цінності, що їх передають із покоління в покоління навіть наймолодші їх представники. Тож у переддень Святої Трійці, об’єднані спільною ідеєю, вони згуртували півтори сотні членів свого дружного роду, аби вшанувати пам’ять його основоположника Гната Васильовича Кривдіка, котрий народився 1892 року у нашому місті, прожив нелегке життя, залишив по собі найцінніше багатство — добре ім’я.
Сімейна історія, котру властиво переповідати чи не усім Кривдікам ще з підліткового віку, бере початок наприкінці XIX століття.
Так, материнську гілку родоводу заходилася вивчати найстарша онука найстаршого сина Гната Кривдіка, Петра, камінь-каширка Аліна Головейчук. Жінка доводиться Гнатові правнучкою. Звести родину Кривдіків до одного батька, зізнається пані Аліна, було нескладно. Жінка дбайливо зберігає старі світлини, вказує з точністю на кожного, хто там зображений. Генеалогічне дерево родоводу Кривдіків, зауважує пані Аліна, дуже гіллясте і має аж надто міцне коріння.
— Життя нашого предка Гната Кривдіка видалося нелегким, — веде оповідь пані Аліна. — У 1914 році із Камінь-Каширщини бажаючих мігрувати до США у пошуках заробітку було чимало. Шукати кращої долі за океаном наважився і Гнат. Він місяць плив до Нью-Йорка, де у підсумку провів сім років, важко працюючи. Нерідко потерпав від ошуканців та нечистих на руку людей. Там став членом баптистської церкви. Заробивши грошей, Гнат захотів повернутися на Батьківщину, щоб одружитися і вести свій побут уже на рідній землі. Усе, як задумав прадід, так і збулося. Він взяв собі за дружину молодшу від себе на десять років Тетяну, яка стала для нього надійною підтримкою та помічницею у величезному господарстві, що його створили разом власними силами та працелюбністю.
За колишніми мірками Гнат Кривдік вважався заможною людиною: придбав 10 гектарів землі в урочищі Порічани (нині територія сучасного мікрорайону Порічани аж до Дубицька), два гектари лісу, збудував хату з добротного дерева, клуню, у якій пізніше переховувалися повстанці. Кривдіки були вправними газдами: сіяли гречку, коноплі, різні види зернових, тримали господарку. А щоб довести до пуття надбане, навіть послуговувалися допомогою наймичок. У родині Гната та Тетяни народилось семеро дітей — п’ятеро хлопців та двоє дівчат. Усе велося на завидки іншим, однак настав важкий час, тож сім’ю Гната, як і багатьох інших людей, торкнулися репресії. Родину мого прадіда з сімома дітьми за рішенням радянської влади було вислано обживати землі на Одещині. Тож за одну ніч, зібравши пожитки, Кривдіки покинули рідне гніздечко. Діти росли на чужині, формували свої родини, розпорошувались по країні. Втім душа прадіда Гната зосталась в краї, де він народився. Спочатку у 1953-му до Каменя повернулися два його сини, серед яких був і мій дід Петро. Через кілька років наважується повернутися сюди й сам Гнат. На той час його сини збудували собі помешкання, створили сім’ї. Прадідусь приїхав сюди, так би мовити, доживати віку. У 88 років він відійшов у засвіти та похований на баптистському кладовищі в Раків Лісі, землю для потреб якого він свого часу викупив. До слова, за власні кошти прадіда Гната був споруджений і молитовний будинок, що нині розташований на розі вулиць Ковельської та Коніщука в райцентрі.
Сьогодні із сімох дітей Гната залишився лише один його прямий нащадок – Григорій Кривдік, 83 річний житель міста Хетітісбург (штат Міссісіпі, США).
Мігрувавши понад двадцять років тому у Штати з Одещини, куди були виселені його батьки, він із родиною й досі мешкає за океаном. Усі свої роки, перебуваючи на чужині, найстаріший із Кривдіків не пориває тісного зв’язку із рідними в Україні. Останніми роками через поважний вік Григорій Гнатович не взмозі подолати чималий шлях на Батьківщину, натомість щороку сюди приїздить його донька Тетяна Кривдік-Супрун із чоловіком Сергієм. Цього разу зустріч великого роду зініціювала саме вона. На гостину до українських свояків, що відбувалася напередодні Трійці на озері Озюрко, жінка приїхала разом із шістнадцятилітніми онуками Алексом та Аланом, котрі вперше побували на малій батьківщині свого прапрадідуся Гната.
— Ми зібралися тут, — мовила пані Тетяна, — щоб згадати своїх славних предків, побачити зв’язок поколінь, відчути гордість за своїх близьких. Обіймаємось, розпитуємо один в одного про досягнення, дітей. Як ніколи не вистачає родинного спілкування. Усі ми цікавимось історією роду, маємо намір створити генеалогічне дерево. Пишаюся своїм прізвищем.
Свято вшанування найрідніших, як годиться, тривало по-родинному — зі спільним переглядом аматорського фільму, який переповідає хронологію подій, пов’язаних із переїздом сімейства до Америки, частуванням. На жаль, не всім носіям цього прізвища, а лише половині з них, випала нагода взяти участь у зворушливому дійстві, вклонитися землі, яка народила славного предка Гната Кривдіка. Тож нехай квітує дерево родинне!
Леся МІНІБАЄВА.
