Руслан Козак народився 19 листопада 1976 року в селищі Маневичі.
Здобувши середню освіту у Маневицькій школі, вступив до Волинського державного університету імені Лесі Українки. У 2000 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Психологія» та здобув кваліфікацію психолога, викладача психології.
Трудову діяльність розпочав вчителем Тростянецької середньої школи I-III ступенів. Упродовж року був волонтером (психологом-консультантом) у Маневицькому осередку «Волинські перспективи».
У 2004 році призначений на посаду головного спеціаліста Маневицького районного центру соціальних служб для молоді, а через чотири роки обійняв посаду директора Маневицького районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. 2015-го призначений на посаду начальника управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації. До Камінь-Каширської районної ради VIII скликання обраний від політичної партії «Європейська солідарність». Нині працює в Прилісненській сільській раді на посаді начальника відділу у справах дітей, сім’ї та з питань соціального захисту населення. Одружений. Власного бізнесу не має. Проживає у селищі Маневичі.
– Руслане Володимировичу, депутатство для вас – новий досвід. Поділіться, чим будете корисними для виборців?
– Депутатом обраний вперше, втім усвідомлюю, що представляти інтереси людей – це величезна відповідальність. Адже виборці сподіваються допомоги від своїх обранців в організації безпечного та достойного життя громади, потребують підтримки їхніх ініціатив та вирішення проблемних питань. У місцевих радах громадяни за посередництвом депутатів вирішують подібні питання місцевого значення: створення і функціонування закладів освіти, охорони здоров’я, торгівлі, харчування, транспорту, дорожнього руху, громадської безпеки, розпорядження майном громади, тощо. Отже, щоденною працею маю зробити усе від мене залежне для підвищення якості життя усіх і кожного у громаді та районі. Оскільки працюю в сфері соціального захисту майже 17 років, тому найбільшу користь зможу принести, ставши членом постійної комісії районної ради з питань соціального захисту населення.
– Що вважаєте своїм першочерговим завданням і як плануєте це втілити?
– Маю на меті донести проблеми мешканців району та громади, з якою працюю, до депутатського корпусу для спільного їх врегулювання. На жаль, сьогодні найгостріші питання, з якими звертаються до мене мої виборці, — це сприяння у фінансовій підтримці. Люди здебільшого потребують коштів на лікування та вирішення соціально-побутових проблем.
– На одній із сесій районної ради окремі депутати вносили пропозиції щодо затвердження депутатського фонду. Відтак кожен обранець із встановленої суми міг би певною мірою посприяти тим, хто потребує нагальної фінансової допомоги. Якої ви думки щодо згаданої ініціативи?
– У Маневицькій селищній раді діяла така практика. Звісно, суми були не надто великими, однак створити такий фонд однозначно потрібно. Щоправда, сума визначається з можливостей районного бюджету, а в нашому випадку йдеться про мінімальні асигнування.
– У Прилісному, де ви працюєте і, відповідно, маєте безпосередній діалог з громадою, що найбільше турбує людей?
– Мабуть, як і скрізь, сфера соціального захисту є найскладнішою. Люди скаржаться на надто низький рівень життя, низькі пенсії, відсутність роботи. Відтак вони не мають можливості забезпечити свої найнагальніші потреби. Бідність – чи не найголовніша проблема. Усі інші – похідні від неї.
– У Прилісненській сільраді уже діє “Соціальна громада”?
– Так, із березня цього року у нас запрацював програмний комплекс «Соціальна громада», до якого підключено старостати і ЦНАП. Усе робимо для того, аби наблизити надання соціальних послуг населенню на місцях.
Спілкувалась
Леся МІНІБАЄВА.
