Мешканка Борисполя Ірина К. хворіла на коронавірус уже другий тиждень. Лікувалася вдома, дотримувалася рекомендацій сімейного лікаря, але на десятий день відчула, що задихається і самопочуття начебто погіршується. Не отримавши від лікаря направлення на госпіталізацію, вона викликала екстрену медичну допомогу. Як пізніше розповіла журналістам місцевого видання, молодий лікар «швидкої» уважно оглянув її, пояснив, що результати аналізів свідчать про відступ хвороби, і переконав, що крапельниці й антибіотики тільки нашкодять організмові. Також показав комплекс дихальних вправ, після яких у жінки підвищився рівень кисню в крові, а задишка зникла. Ірина вважає, що їй дуже пощастило, що того дня до неї приїхав саме цей лікар. Нам же приємно було дізнатися, що її рятівник – уродженець села Осівці Євген Муц (на фото).
Євген працює фельдшером Бориспільської підстанції екстреної медичної допомоги відразу після медколеджу – з 2015 року. Попри молодий вік, має чималий досвід і пацієнти щоразу переконуються у цьому. Більше того, роботу в службі 103 він також чергує із роботою на приватній швидкій допомозі. Це нелегко фізично і морально, однак, каже, адреналін та романтика професії затягують.
– Спілкування з пацієнтами, усвідомлення того, що ти можеш допомогти у найскладнішій ситуації, заряджає енергією. Коли переконуєш вкрай впертого дідуся, що вмирати рано, треба лікуватися, і він на радість рідним нарешті погоджується поїхати в лікарню. Коли бабуся 98 років, в якої був набряк легенів, радіє, що ще поживе, бо була реанімаційно тяжка, а ти її вдома уколами і таблеткою витягнув, – це відчуття вартує того, щоб працювати в екстреній і часто жертвувати своїм комфортом, – ділиться Євген Муц.
Останній рік роботи для нього минув під знаком ковіду. Так, Євген був серед перших лікарів, які виїжджали до туристів, які поверталися в Україну із вогнищ захворювання. А за деякий час такі виклики стали зовсім звичними. І хай там як скептики не намагаються заперечити існування і складність вірусу, проблема таки є. Елементарно: пневмонії завжди були сезонним захворюванням, як і ГРВІ, тепер же хворі із запаленням легень звертаються щосезону. Ускладнився і перебіг хвороби, і її наслідки. Але значною мірою успіх лікування залежить від настрою пацієнта і його готовності прислухатися до порад лікарів. Так, розповідає фельдшер, досить часто люди не розуміють, чому їм призначили саме таке лікування, коли комусь із знайомих – зовсім інше. З цього й випливає одне із завдань хорошого медпрацівника: спілкуватися з хворим, роз’яснювати нюанси і цим самим заспокоювати. Інколи людину справді лікує вдало підібране слово. А що і як приймати розкаже кров. Власне, за показниками аналізів і визначається лікування. Не кожен це розуміє, але таке потрібно проговорювати, аби з’явилося усвідомлення, що не завжди варто наполегливо проситися в лікарню, аби «було спокійніше», чи нашпиговувати себе зайвими препаратами. Займатися самолікуванням – ведмежа послуга. Особливо, що стосується самовільного прийому антибіотиків. Водночас не варто недооцінювати найпростіших порад пити багато рідини, зберігати спокій і дихати свіжим повітрям. Досить часто організм сам підказує, чого потребує, але люди розучились «слухати». У підсумку лікарю швидкої потрібно виконувати значно більше, аніж «передбачає» робота фельдшера: підтримати будь-яку розмову, роз’яснити все до дрібниць, а інколи й втішити чи посварити. Але найперше – чітко визначити проблему і зорієнтувати в попередньому діагнозі лікаря.
За час роботи у екстреній медичній Євген сформулював для себе правило: про виклики говорити тільки під час виклику. Не варто налаштовувати себе на план дій при огляді пацієнта завчасно, бо здебільшого ситуація виявляється різко протилежною до озвученого диспетчером. Те ж саме стосується і хвилювання пацієнтів: розум завжди має бути гнучким. Як зауважив наш земляк, «треба мати холодну голову навіть при високій температурі».
Іванна ВЕЛИЧКО.
