Вона увійшла в двері Камінь-Каширської райлікарні молоденькою дівчиною, а зараз відома як одна з найдосвідченіших медиків. Сімейний лікар Галина Долюк не любить привертати до себе зайвої уваги, хоча її добре знають у місті та за його межами. У честь поважного ювілею хочемо розповісти про неї трішки більше.
21 лютого, в пору, коли ще січе мороз, але мереживо сонячних променів віщує скору весну, коли повітря ще насичене зимовою свіжістю і хрускотом снігу, Галина Олександрівна зустріне свої багаті 70. Сім десятків, сповнених досвідом, випробуваннями, добром і непідробним життєвим гумором. Бо на вигляд завжди непохитна і лаконічна лікарка, насправді — чуйна і весела, майстерна оповідачка. А повідати є що: 45 років пропрацювала в одному місті, на одній дільниці і з однією медсестрою – Людмилою Чепенюк. Це були б високого ґатунку мемуари з буднів і свят лікарки. До щемливих і веселих сліз. Як приїхала з Локачинського району і стала щирою камінь-каширкою, як звикала до місцевої говірки і вигадливих пацієнтів, як вивчила усі стежки райцентру і за адресою виклику впізнавала ім’я пацієнта і… його домашніх улюбленців. Як жила турботами чужих людей, бо ж лікар допомагає не тільки пігулками й уколами, а найперше – розрадою і добрим словом. Тож не раз доводилося вислухати і розділити чиюсь радість і біду. І так все свідоме життя пройшла пліч-о-пліч з медициною: чи то вдома (бо ж чоловік теж педіатр), чи то на робочому місці. Навіть син Олександр, видається, увібрав з материнським молоком батьківські знання. Уже в 4 роки розумівся в медичних термінах, а нині працює дитячим хірургом в обласному центрі. Кожна ситуація неодмінно мала б успіх у читачів-слухачів. Як от спогад про принципово російськомовну пацієнтку: спілкувалися кожен своєю говіркою, але добре ладили і розумілися. Одного разу в жінки з’явився висип. Як і годиться, аби виявити причину, Галина Олександрівна розпитувала, що їли-пили, одягали, де ходили, а в результаті почула гідну анекдотів відповідь: «Всьо время я милась дєтскім мілом, а ето помилась дітячім». І якось не віриться, що змалку Галина Долюк налаштовувалася бути вчителем.
…З роками деякі пацієнти ставали рідними. Діти, яких обстежувала, виростали і приводили на прийом своїх дітей. Життєва стежина була звивистою, але Галина Олександрівна, зізнається, завжди старалася займатися автотренінгом і триматися гідно. А щоб відпочити думками і перезавантажитися – вишивала. Тепер на синовій кухні – ціла галерея вигаптуваних хрестиком грибів. І хоча зараз уже не до рукоділля, тихому полюванню жінка не зраджує. Як і самій собі – традиційно стримана і серйозна. Водночас усміхнена і щаслива, коли ділиться спогадами молодих літ.
Іванна ВЕЛИЧКО.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
