Одинадцять років будівництва, більш як півтора мільйона гривень витрат, а в результаті – проблемне приміщення, не здане в експлуатацію, яке треба ще придумати, як використовувати. Такий висновок випливає в результаті пошуку відповідей на питання щодо незавершеного проєкту будівництва соціально-культурного центру у селі Карпилівка Сошичненської сільської ради. Продовжуємо “розмотувати клубок “ проблем з теми, порушеної у минулому номері “Полісся”.
Ніяк не дочекаються карпилівчани того дня, коли соціально-культурний центр, зведення якого розпочалося ще в 2009 році, наповнить їхнє життя новизною. Вже навіть почали сумніватися, що справа ця буде завершена, бо ж надто багато всіляких непорозумінь із цим об’єктом. Стартував він після проведення тендеру із судових справ, зведення споруди почалося із запізненням, фінансування відбувалося не без проблем, нюанси із документацією… І так все одне за друге заплелося, що тепер годі й розплутати. У таких випадках зазвичай починають шукати крайнього та винного у всьому, але розібратися тут не так просто.
У 2009 році держава виділила на реалізацію проєкту, кошторисною вартістю 681 тис. грн трохи більше ніж пів мільйона. Районна рада долучилася у співфінасуванні, спрямувавши із місцевого бюджету 165 тисяч гривень. Тоді коштів всіх освоїти не вдалося і все полетіло шкереберть. Хоча залишалося завершити лише внутрішні роботи.
— Державний проєкт, за яким відбувалося фінансування, на кінець 2009 року закрився. Невикористані кошти на соціально-культурний об’єкт повернулися у державу. А у нас залишилося недобудоване приміщення. За час, що я обіймаю посаду голови районної ради, такого не пригадую, щоб ми не освоювали коштів. А це сталося ще до цього, — каже голова райради Віктор Сус.
Віктор Іванович сьогодні не може пояснити, чому так трапилося. Не відає і того, чому ця незавершена споруда раптом опинилася на балансі районної ради. Хоча припускає, що на той час райрада не мала інакшого виходу, як прийняти будівлю, хоча насправді за неї мав би відповідати підрядник аж до моменту введення в експлуатацію.
Помилкою вважає те, що місцевий орган самоврядування прийняв на баланс незавершене будівництво, і Світлана Сидорук, яка, по суті, була ініціаторкою зведення соцкультцентру у Карпилівці, яка займалася проєктною документацією на нього, бо була на той час сільським головою Карасинської сільської ради.
— Має бути так: замовник — замовляє, будівельник — будує. Він відкриває будівельний майданчик і за все, що будує, він відповідає. А в нас вийшло, що райрада взяла на себе відповідальність за недобудований об’єкт. І в цьому проблема. Бо, коли не стало фінансування, будівництво припинилося, проєкт відійшов на задній план, його «заморозили», і підрядник уже не мав діла до споруди, — розповідає Світлана Макарівна. І додає:
— У 2015 році, коли мене обрали депутатом райради, я почала знову «штовхати» цей об’єкт. Він мав стати корисним для місцевої громади. Він мав стати місцем, де б люди отримували якусь послугу. І в 2016 році, коли Ірину Констанкевич обрали народним депутатом, з’явилися кошти соцеконому, а у нас — нагода продовжити реалізацію задуму, — пригадує Світлана Сидорук.
У районній раді також кажуть, що їм небайдужий був цей проєкт.
— Розпочавши його, райрада взяла на себе зобов’язання перед людьми. Тому ми були і залишаємося зацікавлені у його завершенні. Тим більше, що на його реалізацію затрачено час і кошти, — каже Віктор Сус.
На підтверження сказаного голова райради навів аргумент: коли у 2016 році держава спрямувала на соцкультцентр у Карпилівці 298 тисяч гривень, із районного бюджету було виділено аж 400 тисяч. Зауважимо, що тоді і сільська рада великою мірою долучилася до проєкту. Вона виділила 100 тисяч гривень. Згодом у 2017 році було ще співфінасування із обласного бюджету в розмірі 150 тисяч гривень та знову ж з районного 85 тисяч гривень.
— В результаті на той час приміщення за проєктом було фактично готове. Його можна було здавати в експлуатацію. Але підрядник чомусь цього не зробив, — каже голова райради.
Сьогодні виконавець будівництва Микола Кобзар із Рожищ журналістам «Полісся» пояснює, що це сталося начебто через реорганізацію установи, через яку мали б здійснювати процес здачі об’єкта в експлуатацію. Але, наприклад, Світлана Сидорук припускає, що проблеми виникли через невідповідне поновлення документації, яке нібито відбулося, коли відновили фінансування після тривалої перерви.
— Ми не проводили жодних змін у проєктній документації, окрім того, що поновлювали кошторис, — заперечують у райраді та нарікають на несерйозність самого підрядника.
Зрештою, очевидно, через це з ним уже і не хотіли мати діла, коли довелося, як би це абсурдно не звучало, ремонтувати приміщення, будівництво котрого не завершене.
— За 2016-2017 роки споруду було добудовано відповідно до проєкту. Вдалося відновити те, що було знищене за час, коли проєкт було “заморожено”. Бо ж громада не змогла зберегти зроблене. У приміщенні були вибиті двері, знищена електропроводка, побиті вікна. Це все довелося робити заново. Поряд з цим зауважу, що кошторисна вартість об’єкту через роки значно збільшилася. І хоч проєкт був недолугий і в ньому не враховувалося багато нюансів, які потім стали явними, ті 136 тисяч гривень, що повернулися у 2009 році у державний бюджет, обернулися у мільйон гривень. Але приміщення добудовувалося і ми дозволили його використовувати. Оскільки об’єкт не було здано в експлуатацію, використовувати його в повній мірі не могли. Відтак він не утримувався належним чином і почалися проблеми: дах почав підтікати, підлога — гнити, стіни — цвісти. У 2019 році районна рада, як відповідальна за стан приміщення, на прохання сільського голови, та розуміючи, що проблему слід вирішувати, спрямувала на ремонт відповідні кошти. Але до його проведення залучила вже іншого підрядника, — розповідає Віктор Сус.
За словами Віктора Івановича, тоді полагодили дах, перефарбували стіни, в окремих кімнатах підлогу із грибком зняли та залили стяжку, поклали ламінат, а у великій актовій залі пошкоджені частини замінили новими дошками.
— Ми розуміємо, що у великій залі потрібно було б також залити стяжку, але це дороговартісно і не бачимо доцільності витрачати на це кошти, бо приміщення не використовується. Спочатку варто придумати, що ж має бути у цьому соціально-культурному центрі, — каже Віктор Сус.
Але думатиме над цим тепер вочевидь Сошичненська сільська рада. Бо споруду мають намір передати їй на баланс.
Громада у певній мірі стурбована тим, чи варто сільраді приймати будову, поки вона не здана в експлуатацію. Мовляв, хто його знає, чи не отримає новий власник таким чином вічну проблему на свою голову. Недарма ж справа документально дотепер не доведена до кінця. Але в райраді запевняють, що проблем з документами не буде.
Підрядник Микола Кобзар також запевняв журналістів «Полісся», що вся документація, необхідна для здачі об’єкта в експлуатацію, майже готова. Більше того він пообіцяв, що в місячний термін разом з райрадою вправиться з усім. Але ж, як мовиться, обіцянка — це лише слова. Чи будуть конкретні справи?
Тетяна ПРИХОДЬКО.
