Відомий на теренах близького зарубіжжя кандидат історичних наук із Каменя-Каширського став головою Білоруського громадського об’єднання українців “Ватра” та членом Консультативної міжетнічної Ради при Уповноваженому у справах релігій і національностей Республіки Білорусь при Раді Міністрів Республіки Білорусь.
Владислав Миколайович Кадира (1979 р. н.) — білоруський історик, учений і громадський діяч. Декан гуманітарного факультету Інституту сучасних знань імені А. М. Широкова, кандидат історичних наук, доцент. Голова Білоруського громадського об’єднання українців «Ватра». Одружений.
На шпальтах «Полісся» журналісти з особливою гордістю та пошаною розповідають про наших земляків, котрі прославляють країну своїми здобутками в галузі науки, літератури, музичного і образотворчого мистецтва, широко відомі й шановані в світі. Відомо, що українські вчені посідають чільне місце у світовій науці, збагачуючи її оригінальними та ґрунтовними науковими дослідженнями і винаходами.
Тож нашим наступним героєм публікації став камінь-каширець — Владислав Кадира. Упродовж двадцяти років науковець проживає та плідно працює у Мінську. Нещодавно земляк отримав подяку від надзвичайного та повноважного посла України в Республіці Білорусь Ігоря Кизима — за активну діяльність в МГОУ «Заповіт» та вагомий внесок у справі увіковічення історичної постаті Гетьмана України Пилипа Орлика. Таким чином Владислав Миколайович згуртовує земляків і прославляє рідну землю та нашу історію.
У телефонній розмові з науковцем дізнаємося про його подальші плани в обраній сфері діяльності, роботу в контексті становлення національно-патріотичного впливу на українців у столиці Білорусі, сприяння іміджу української держави, культурним зв’язкам між нашими народами.
— Владиславе, своєю активною діяльністю Ви вирізнялися ще зі шкільної лави. Навчаючись у ВДУ ім. Лесі Українки, продовжували брати участь у найрізноманітніших конкурсах та студенстських проєктах. А, отже, ініціативність громадського активіста у вас не згасає. Радше набуває ще більшого розквіту, однак на теренах закордоння. Як складався ваш професійних шлях у Білорусі?
— Після закінчення університету в Луцьку доля мене закинула в Білорусь, де я вступив до аспірантури Білоруського державного педагогічного університету імені Максима Танка в Мінську за спеціальністю — вітчизняна історія. Саме в цьому університеті я і почав свою трудову діяльність: спочатку викладачем кафедри загальної історії, а згодом доцентом кафедри нової і новітньої історії, виконуючим обов’язки заступника декана з виховної роботи історичного факультету.
У 2008 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Антифеодальна боротьба білоруського та українського народів у другій половині XVI – першій третині XVII ст.». Втім, незважаючи на здобутий науковий ступінь, продовжував навчатись і підвищувати свій професійний рівень. Тому вже через рік вступив до державного закладу освіти — Республіканський інститут вищої школи, за спеціальністю — інформаційно-ідеологічна і виховна робота в закладах освіти та отримав кваліфікацію спеціаліста. Майже десять років працював заступником декана історичного факультету з навчальної роботи.
У 2015 році вступив до докторантури Білоруського державного педагогічного університету імені Максима Танка, що її успішно завершив в жовтні цього року.
— Де ви реалізовуєте свій науковий потенціал сьогодні? Яким є ваше нинішнє місце роботи?
— Зараз працюю деканом гуманітарного факультету Інституту сучасних знань імені А.М.Широкова.
Стосовно ж наукової діяльності, то займаюсь проблемами антифеодального руху і козацтва в Білорусі, політичним і соціально-економічним розвитком цієї держави в другій половині XVI- XVIII ст.
Крім того беру участь у розробці низки наукових тем.
Також постійно беру безпосередню участь у розробці та підготовці державних освітніх стандартів Республіки Білорусь, типових навчальних планів і програм за спеціальностями історичного профілю. В рамках взаємодії “Школа-ВУЗ” регулярно проводжу методичні семінари з вчителями та методистами закладів освіти Білорусі.
Підготував текст докторської дисертації, яку незабаром сподіваюсь успішно захистити.
— Розкажіть про вашу громадську діяльність, адже в сегменті налагодження культурних зв’язків із сусідньою державою тамтешні українці завдячують саме вам.
— Однією із форм діяльності наших українських об’єднань, а їх осередки є в кожному обласному центрі та в столиці Білорусі, стало проведення Мінських шевченківських вечорів, конкурсів читців, малюнків за творами Кобзаря, серед учнів гімназій, середніх та художніх шкіл м. Мінська. Також ми постійно проводимо зустірчі, де відзначаємо дні народження великої доньки України – Лесі Українки. У ці дні покладаємо квіти до меморіальної дошки відомої поетеси на вулиці Куйбишева в Мінську. Зараз працюємо над макетом альбому про видатну поетесу, яка перебувала в Мінську тричі.
Одним з найважливіших напрямків діяльності Білоруського громадського об’єднання українців “Ватра”, залишається вивчення рідної мови. За підтримки Мінського міського виконавчого комітету в 2005 р. в Державному Палаці дітей і молоді було організовано курси з вивчення української мови, розроблена спеціальна освітня програма для слухачів курсів. Для молоді, яка цікавилась вивченням української мови, організовувалась мовна практика на базі шкіл м. Чернігова. А в літній період учні мали змогу безкоштовно відпочити в санаторно-оздоровчому таборі “Веселка”, що у Рівненській області. Діти не тільки відпочивали, а й проходили мовну практику, спілкувалися зі своїми ровесниками.
Значну діяльність з популяризації української пісенної культури проводить наш фольклорний ансамбль «Ватра», — постійний організатор новорічних свят, учасник шевченківських вечорів, днів українського співу, ювілейних вечорів, присвячених В.Сосюрі, П.Тичині, Лесі Українці, І.Франку, Л. Костенко, днів Незалежності України та Білорусі, Дня Перемоги, Дня матері, тощо.
Крім того, продовжується робота громадської комісії з увічнення пам’яті про Пилипа Орлика — гетьмана і автора І Конституції України, громадських редакцій газети «Українець в Бєларусі» та інформаційного бюлетеню «Український вісник».
Наразі підкріплюємо свої творчі зв’язки з культурними установами столиці, науковими інститутами, з центрами гуманітарної співпраці, діаспорою, що діють в Україні (Ніжин, Львів). Були учасниками міжнародних конгресів, наукових конференцій.
Спілкувалася Леся МІНІБАЄВА.
