Інвестиційні проєкти — досить корисна і прибуткова для громади справа
— Світлано Макарівно, ви маєте немалий досвід у залученні інвестицій на розвиток громади. Зокрема, обіймаючи впродовж кількох каденцій посаду голови Карасинської сільради, а в останній період — посаду голови Сошичненської ОТГ, ви успішно писали інвестиційні програми. А Камінь-Каширська ОТГ може мати в майбутньому вигоду від такої роботи?
— Звичайно. Передусім ми маємо спланувати бюджет громади і в ньому виділити окремим рядком резерв, що дасть поштовх до розвитку.
Із 2008 року я почала писати проєкти і зрозуміла, що це неабияк цікаво і прибутково для громади. Ти залучаєш невелику частину, а в підсумку виграєш солідну суму. Для прикладу, першим у Карасині був проєкт, де сільська рада мала залучити лише 100 тисяч гривень, а виграла більше мільйона.
Загалом, що таке проєкт? Проєкт завжди — це обов’язково ідея, яка тобою пропрацьована, яку ти запропонував людям і яка їм потрібна. Цей задум необхідно відобразити у кошторисі і гарно подати на конкурс.
Сьогодні при прийнятті бюджету на наступний рік необхідно затвердити частинку цього фінансового пирога (2, 5 чи 10 відсотків, як вирішать депутати). І ця частина називатиметься громадським бюджетом і саме вона буде використана винятково на реалізацію проєктів. Важливо розуміти, що ця дещиця може допомогти залучити на розвиток громади ще один бюджет.
Якщо перейти до конкретики, то варто наголосити, що в місті маємо велику проблему із належним водопостачанням. Місто розбудовується, з’являються нові мікрорайони. А водопровід зношений. При піднятті тиску у водомережі він рветься. Своїх коштів у нас надто мало, аби вирішити недешеву проблему. Але є міжнародні проєкти і програми, розумно використавши які, можемо успішно справитися із завданням. Паралельно із будівництвом нового водогону потрібно вирішувати питання і водовідведення.
Ще один проєкт, де можна використати додаткові кошти, — центр надання адмінпослуг. Люди потребують належного обслуговування. І якщо у нас цього не буде, то велика громада перетвориться у велику чергу. При створенні ЦНАПу обов’язково потрібно передбачити створення додаткових робочих місць у віддалених населених пунктах.
У питанні ЦНАПу маємо можливість скористатися досвідом тих громад, що організувалися раніше і вже мають певні напрацювання.
Разом з тим при створенні центру адмінпослуг варто використовувати сучасні технічні можливості, які дозволяють надавати послуги людям без участі у цьому процесі чиновника. Це дозволить мінімізувати таке ганебне явище, як хабарництво. Скажімо, погодження на використання земельної ділянки людина має отримати, не виходячи із власного житла. Тоді ніхто не зможе вимагати у неї хабарів.
Жителі Любешівщини мають відчути нашу турботу про них
— Тепер можна сказати ствердно, що нарешті збулася мрія жителів багатьох поколінь Великоглушанської, Малоглушанської і Щитинської сільських рад теперішнього Любешівського району. Нині вони також інтегруються у Камінь-Каширську ОТГ. А відтак влада має подбати, аби вони почувалися комфортно, відчували турботу. Що, на вашу думку, має бути зроблено передусім?
— Коли вирішувалася доля четвертого повіту (району), ми постійно відчували підтримку жителів цих сіл. Тепер вони будуть з нами в одній ОТГ. Тож ми повинні подбати, аби вони могли зручно доїхати до Каменя-Каширського і отримати тут потрібні послуги. І тут мова насамперед про шляхи сполучення. Сказати, що вони у нас в поганому стані, — не сказати нічого. Хоча питання якості доріг є актуальним для жителів усіх віддалених сіл нашої майбутньої об’єднаної територіальної громади.
Хто б не прийшов на посаду голови ОТГ, має пам’ятати, що не можна забирати щось в одних і давати іншим, не можна робити одного гарним і багатим, а іншого бідним. Я завжди старалася дотримуватися цього правила всюди, де працювала. Потрібно дотримуватися справедливості у принципах розвитку громади.
Поруч із цим потрібно нарешті зняти з порядку денного проблеми щодо доїзду у віддалені села маршруток. Якщо в цьому плані говорити про згадані вище села, то люди окремих із них, повертаючись додому, і досі від основних шляхів ідуть до хати пішки. Маю на увазі передусім Погулянку.
Надалі питання автомаршрутів належатимуть до відання громад. Тож керівництво ОТГ і має їх врегулювати.
Обов’язок влади — привабити учасників ринку до можливостей громади
— Якщо цієї осінньої пори запитати пересічного поліщука, чим він зараз заклопотаний, то кожен другий відповість: “Не знаю, де і кому продати надлишок вирощеної картоплі, моркви. Раніше хоч із південних і східних областей приїздили закупівельники. Тепер і їх немає. Як бути?” Тобто чи не настав нарешті час подумати про налагодження переробки продукції?
— В ОТГ обов’язково повинен працювати хоча б відділ, який відповідатиме за інвестиції та розвиток наших ресурсів. Має діяти програма просторового планування. Бо будь-який бізнес, виробництво прив’язані до землі. Влада громади повинна знати, які у нас є землі, якого вони призначення, скільки їх і т.д. (тобто ліси, землі сільгосппризначення, туристичної інфраструктури тощо). І все це слід гарно подати, прорекламувати, обов’язково запустити в інформаційний простір, аби люди в інших регіонах побачили, чим ми цікаві. Далі — запрошувати експертів, фахівців, практиків і пропонувати свої можливості. Самим не лінуватися їздити з метою вивчення досвіду у громади, які, наприклад, зробили крок до створення комунальних господарств, які займаються лісорозведенням, переробкою лісу. Пам’ятаймо, що земля і все, що на ній росте, належить громаді.
Це саме стосується і агробізнесу. Громади і місцева влада не будуть займатися ринковою економікою. Обов’язок влади — привабити учасників ринку до можливостей громади. Вважаю, що найкраще буде, коли малий, середній місцевий бізнес зрозуміють, що настав час переформатувати свою діяльність, що мало зібрати ягоди і продати за безцінь, а вигідніше їх переробити на місці. Бо це — великі гроші, додаткові робочі місця. Або ж мало зрізати ліс і кругляком вивезти за кордон. А краще освоїти глибинну переробку лісосировини до виготовлення з неї продукції. Такі приклади у нас вже є. Я побувала на виробництві підприємця В’ячеслава Гноянця у Камені-Каширському. Там у виготовленні меблів застосовується сучасна техніка. Завдання влади — популяризувати своїх виробників, демонструвати їхні можливості. У цьому успіх нашого розвитку.
Настав час сміття не в гори складати, а переробляти
— Журналісти районки, вивчаючи і аналізуючи проблеми очищення міста від сміття, спрогнозували, що невдовзі, за кілька років, місто постане перед проблемою — нікуди буде вивозити сміття. Діючий полігон твердих побутових відходів — на грані вичерпання своїх можливостей. Нас чекає сміттєвий колапс. Альтернативний варіант розв’язання проблеми — виховання екологічної свідомості і культури у людей, сортування сміття для подальшої його переробки. Розумні люди “добувають” із сміття великі гроші. Що скажете?
— Якщо ми самі не вмиємо своє обличчя, не підметемо у своїй хаті, не приберемо на обійсті, то ніхто за нас цього не зробить. Тут не потрібні великі гроші або ж і взагалі вони не потрібні. Вихід — у переробці побутових відходів. В один час за підтримки народного депутата Ірини Констанкевич ми реалізували проєкт, згідно з яким було придбано у наше комунальне господарство техніку, смітники для роздільного збирання сміття. Але цього мало. Тема потребувала продовження — прийняття відповідної програми, зразок якої я занесла начальнику ВУЖКГ особисто. Потрібно було знайти, де і хто сортує і переробляє сміття. Однак, на жаль, далі ніхто й пальцем не поворухнув, аби реалізувати хороший задум. ВУЖКГ звернулося до людей з проханням окремо збирати пластикові відходи в контейнери. Люди дослухалися. Але ж потім були ошелешені, коли побачили, що сміттєвоз вантажить усе гамузом в один причеп. Логічно мене запитають: а куди ж подіти відібраний, наприклад, пластик? Зрозуміло, що в Камені-Каширському ніхто поки що не будуватиме сміттєпереробний завод. Будівництво такого підприємства планується в Ковелі. Але знаю, що в Камені-Каширському є підприємці, які збирають пластик, скло, дрібнять їх і продають. Це теж вихід із проблеми. Початок є. Треба лише працювати, а не сидіти. А загалом питання про велику кількість сміття надалі не повинно виникати. Його треба розумно переробляти, а не нагромаджувати з нього гори на полігоні.
Влада вибрала не садочок, а тротуари
— Місто сьогодні гостро відчуває нестачу місць у дитсадках. Місто росте, сім’ї створюються, діти народжуються, а отже діючі садочки переповнені. Потрібні нові дитячі заклади. Переконаний, якби завтра ввели в дію новий дитсадок, скажімо, на сотню місць, то ще не менша кількість дітлахів залишилася б за порогом. Як бути?
— У минулому році містові передбачалася субвенція у сумі понад 11 мільйонів гривень. Міську владу попросили подати пропозиції на що ці гроші використати. Влада відповіла: “На тротуари”. Хоча у громадськості були інші пропозиції — на будівництво сонячної електростанції або на реконструкцію колишньої контори радгоспу в Олексіївці під садочок. Влада вибрала тротуари, бо там легше гроші використати із врахуванням особистих інтересів.
Отже, спершу треба орієнтуватися, скільки потрібно коштів на нове будівництво чи реконструкцію якогось приміщення під садочок. До речі, Ірина Констанкевич подала пропозиції у кабінети центральної влади про вирішення проблеми закінчення дитсадка у Бузаках. Це треба зробити, бо готовність об’єкта — понад 85 відсотків. Діти ж не винні, що хтось колись його розікрав.
Так, приміщення під садочок ми зможемо побудувати чи реконструювати і за свої кошти. Приклад того, як це робити, маємо у Прилісненській громаді. Там добудували школу за 10 мільйонів.
Але потрібно розуміти: якщо робимо у місті садочок, то воно вже щось інше не отримає, бо ж є проблеми і в селах. Тут потрібно визначитися у пріоритетах і поступати справедливо щодо інших.
Чи думав хто, як дитині з інвалідністю з віддаленого села доїхати до інклюзивного центру і додому?
— Останнім часом почали частіше говорити про інклюзію. І не лише говорити, а й робити певні кроки — створювати інклюзивні центри для дітей з обмеженими можливостями. Зроблено це і в Камені-Каширському. Здавалося б, добра справа. Але чи не здається вам, що особливим діткам усе ж краще було б серед однолітків у повноцінній школі?
— Цілком згідна. Таким кроком держава позбавляє особливих діток спілкування з ровесниками у традиційній школі, учнівському класі.
Так, інклюзивні центри — це добре. Але чи думав хто, як дитині, наприклад, із Котуша доїхати до нього і назад додому? Коментар зайвий. Тож було б краще у школі забезпечити такій дитині відповідні умови.
Для чого було створювати відповідний центр у відділі освіти? Бо зручніше “освоювати” гроші? Для прикладу, у школі села Підцир’я є вільні приміщення, де можна облаштувати клас чи два. Чого не там? До того ж там також проживають діти з інвалідністю.
Перевезення пільговиків: зобов’язання, не підкріплені коштами, — популізм
— Держава спекалася фінансового забезпечення пільгового проїзду громадян, які мають таке право згідно з українським законодавством, і переклала все на плечі місцевого самоврядування. Як вам бачиться розв’язання цього питання?
— Так, сьогодні ми є свідками ганебних прикладів, коли з автобуса виганяють дружин, матерів загиблих у війні на Донбасі героїв, учасників бойових дій, дітей з багатодітних родин тощо. Вважаю, і про це постійно говорю, що в Україні має відбутися чіткий розподіл повноважень місцевої влади і держави. Якщо остання дає гарантію такого проїзду, що прописана в законі, то й має забезпечити для цих потреб фінансовий ресурс. Не може бути зобов’язань, які трансформуються у звичайну обіцянку. Це популізм, а не турбота. Це свідчить лише про одне — про бажання чиновників, влади подобатися людям.
При формуванні бюджету громади маємо передбачити кошти для тих категорій громадян, які користуються пільгами. Якщо таких коштів буде достатньо, то жодних проблем не виникатиме. Але переконана, що грошей як завжди на такі потреби бракуватиме. Як бути? Якщо мова ведеться про перевезення пільговиків, то сама громада буде укладати угоди з перевізниками і регулювати цей процес. У цих угодах маємо прописати, перевезення яких категорій пільговиків профінансує громада, а також зобов’язання перевізника про безкоштовне перевезення певних категорій пільговиків, які має визначити сам перевізник. Наприклад, учасників бойових дій він зобов’язується возити безкоштовно. Про це інформація має бути на видному місці в автобусі. На перевезення решти пільговиків немає коштів, отже за проїзд вони мають платити.
Контроль громади — найефективніший
— Як налагодити ефективний контроль за витрачанням коштів громади, що надійшли з усіх джерел?
— Влада відповідальна за кожну копійку, що надійшла в бюджет. Бо це — народні гроші, сплачені людьми у вигляді податків. Кожного місяця можна зробити розгорнутий звіт про кошти, що поступили, і ті, що витрачені, з детальним поясненням. А не так, як це практикувалося, наприклад, у теперішній районній раді. Виділяють кошти “на розрахунки”. На які, за що? Якщо присікаєшся, то пояснять. Ні — думай що хочеш. Якщо буду обрана головою ОТГ, то в мене такого не буде. Згадані звіти мають бути оприлюднені у доступних інформаційних джерелах та ресурсах. Контроль громади — найефективніший.
“Я є частиною професійної команди”
— Під час виборів завжди киплять пристрасті. Відбувається палке обговорення кандидатів, їх дій. І чи не найбільше усіх цікавить, чому конкретний кандидат іде на вибори з тією чи іншою політичною силою чи ж самостійно. Ви — з партією «ЗА МАЙБУТНЄ». Чому ідете на вибори із цією командою і чому, наприклад, не самовисуванням?
— По-перше, це команда, де народний депутат Ірина Мирославівна Констанкевич. А я частина її команди є, була і буду. Тут багато тих, з ким ми працювали п’ять років.
По-друге, один в полі не воїн. Тим більше, коли попереду настільки відповідальна робота.
Так, має бути лідер, який зможе об’єднати всіх. І чим більше людей йому вдасться згуртувати навколо себе, чим професійнішу команду він створить, чим чіткіше розподілить обов’язки, тим кращим буде результат. Коли ти йдеш з командою на вибори, ти розумієш, де ці люди завтра будуть, з ким ти будеш комунікувати, хто допоможе далі об’єднувати громаду.
Це важливо, бо Камінь-Каширська громада дуже велика і роль команди тут надзвичайно вагома. Не має статися так, що десь людина буде забута владою. Тож наша команда намагатиметься не залишити поза увагою жодну людину, в якому б віддаленому пункті вона не жила. І зі старостами, які будуть першими помічниками у цій справі, ми, вірю, будемо однією командою.
А пропонуватиму на ці посади передусім людей, які стануть депутатами від того чи іншого округу незалежно від політичних вподобань.
Спілкувався Петро ТРОФИМЧУК.
