VLUU L210 / Samsung L21008
Газетні сторінки мають унікальну здатність – зберігати пам’ять про людей, події давно минулих часів. Сьогодні ми хочемо повідати історію нашого сучасника, великого правдолюба, хорошого лікаря Миколи Павленка, із яким велінням долі познайомилися у селі Седлище Любешівського району. За свій вік цей сивочолий дідусь пережив голод, війну та тюремне ув’язнення. Він не з чуток знає, як змінюються режими, і якої ціни коштує залишатися собою у світі пристосуванства та несправедливості. Не раз потрапляв у немилість партійних бонзів, тому в житті засвоїв одне: “Правда – це те, що робить нас людьми, але потрібно завжди бути обережним”.
Наказано – не чіпати
Микола Павленко родом із Житомирщини. Його батько був агрономом, матір – домогосподаркою. У ті далекі часи дитинства здавалося, що життя прекрасне і ніщо не віщує біди. Та тридцяті внесли свої корективи. Одинадцятирічним пізнав, що значить голод.
– Я розумів тоді усе, – оповідає дід
усь. – Родина у нас була велика. Це жахливі часи, про які я не хочу згадувати, настільки боляче мені від цього. Скажу лиш одне: врятувалися від голодної смерті завдяки тому, що, перетнувши кордон, потрапили в Західну Україну. Тут нас прихистила місцева господиня, яка й допомогла вижити.
У 1941-му пан Микола закінчив Бердичівську акушерську школу. На роботу звичайно ж не потрапив – Україну окупували німці. Молодого хлопця відправляють на фронт. Тут, на передовій, довелось Миколі Мойсейовичу рятувати не одне солдатське життя, адже був польовим лікарем. У 1945-му через отриману контузію демобілізували. Рік пропрацював він у Дніпропетровську. Коли в 1946-му році на Волині вирувала епідемія тифу, Миколу Павленка у примусовому порядку направляють сюди, оскільки добре володіє українською мовою.
– Тут на Волині я вмів себе поводити, – оповідає далі дідусь. Щоб не вважали чужаком, бо східняків ой як не любили, сказав, що родом із Бузаків. Але хитріші люди звичайно ж здогадувалися, звідкіля я.
Через це не раз доводилося пану Миколі ризикувати власним життям. Зазвичай добирався до хворого лісом. Під час таких ось “прогулянок” часто відчував, що десь із засідки за ним слідкують.
– Я любив співати українські пісні, – посміхається Микола Мойсейович. – Іду, співаю на цілий ліс. А тим «лісовим хлопцям» цікаво ж хто це. Запитують в людей: «А хто у вас так співає українських пісень?». – Та це наш лікар, – відповідають селяни. Почувши таку відповідь, старші командири одразу ж наказали: «Лікаря не чіпати!».
За правду – тюрма
По життю Микола Павленко завжди був незалежним, не рахувався з системою, не був, як кажуть, пристосуванцем. Тому часто його недолюблювали, ставили палки в колеса. А він просто не міг змовчати перед несправедливістю, за що дорого поплатився. Рік просидів за гратами, бо заступився за людей, виступив супроти варвара.
– Коли був завідувачем лікарні у Пнівно, – розповідає він, – до мене часто приходили люди, брали довідки про побої. Це була не одна людина, не дві – десятки. Так знущався з місцевого люду голова колгоспу. Населення збунтувало. Стали скаржитися в прокуратуру. Слідчі прокуратури прикривали голову, тому винним зробили мене, звинувативши у наклепі.
Гроші – це ворог людства
Миколу Мойсейовича можна з упевненістю назвати багатодітним батьком, адже не сила полічити, скільком дітям дав він дорогу в життя. Після звільнення з в’язниці ще 42 роки він пропрацював акушером-гінекологом. Займався лікуванням безпліддя. Важко передбачити, яким би було ваше здивування, якби побачили, скільки вдячних листів отримав пан Микола за цей час. І справді, про талант поліського лікаря знали у всій Україні.
– Там, де на людині ставили крапку, я змивав її і добивався свого. А найкращий цьому доказ – це самі люди. У своїй практиці керувався двома правилами: правильний підхід до хворого і правильне лікування. Тоді буде результат. Якщо не можеш вилікувати людину — не берись. А за плату жодного разу не було і мови.
Гроші для нашого співрозмовника – це особлива тема. Він вважає їх найбільшим ворогом людства. Ніколи не гнався за багатством. Жив по-правді, за що й отримав шану в людей.
– Я маю право це сказати. За свій вік я бачив, як все змінюється: влада, люди, культура. Колись люди жили зовсім іншим життям. Війна могла розпочатися і ніхто б не знав. А зараз усім керують гроші. Я прийшов до висновку, що гроші – це ворог людства. Усі біди від того, що людей полонила жадоба до наживи, до збагачення.
Олександр ПРИЙМАК.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
