Незалежна громадсько-політична газета

Упродовж життя здав 5 відер крові

IMG-330638084f2cfc294b5f11a424db6886-VЯскравий вогник доброти горить у милосердному серці звичайного вчителя фізичного виховання Луцької школи №9 і нашого земляка Петра Пилипчука (на фото). Він належить до когорти тих героїв, які  допомагають рятувати життя інших, – є донором крові. Упродовж свого життя 62-річний чоловік здав її більше 50 літрів! Сьогодні частинка його крові пульсує в судинах сотень українців, які завдяки такому щедрому дару врятувалися від загибелі.
Себе Петро Васильович ніколи не вважав та не вважає героєм, хоч і має на те причини – звання “Почесного донора України”, яке цілком заслужено отримав від держави. Так вже скроєний він Богом, що не міг залишатися байдужим до чужої біди. Завше відгукувався на прохання виручити, підтримати. Вперше, розповідає, пішов здавати кров ще в армії, коли служив на Балтійському флоті. Опісля продовжив тим займатися на постійній основі. Особливо, коли дізнався з газети про користь подібної практики для гіпертоніків. У прочитаній ним статті рекомендували це робити, аби позбутися високого тиску. Ту пораду Петро Пилипчук успішно перевірив на собі та переконався в її дієвості. Якщо до того тиск у нього часто “стрибав” догори, то зовсім скоро нормалізувався. Навіть розмінявши сьомий десяток, Васильович як і раніше сповнений енергії та сил. Хорошому самопочуттю всі ці роки, переконаний, посприяло саме донорство, а ще заняття фізкультурою, спортом.

IMG-94ad3877cc5654ce3db4dbf8079f8ac4-V– Лише рік тому припинив ділитися кров’ю. “Вік усе ж не той для цього”, як сказали дівчата-медички, коли навідувався до них востаннє. Напевне, вирішили, із мене досить. Я на їхні слова тоді тільки віджартувався: якщо треба, гукайте, завжди готовий… Почуваю себе добре. Дотепер викладаю фізичне виховання в школі, проводжу заняття з дітьми. Тому боятися донорства не потрібно, як думає дехто, воно навпаки корисне. Адже з кожним відбором крові вмикаються внутрішні резерви, організм оновлюється, – мовить співрозмовник.
Спочатку про його “хобі” рідні навіть не здогадувалися. Мама, дізнавшись згодом, стала віднаджувати, переживала, що нашкодить тим здоров’ю. Але Петро Васильович був непохитний і зумів переконати неню в протилежному. За роки чоловік виробив свої правила: перед здачею крові обов’язково слід відмовитися від жирної їжі, не вживати алкоголю. Після того навпаки треба ситно поїсти, щоб наситити ослаблений процедурою організм поживними речовини, вітамінами, бажано випити келих доброго червоного вина. Також зовсім несподівано для себе з’ясував, що володіє унікальною групою крові – четвертою резус негативний. Така є лише в 4% землян.
– Незважаючи на всі успіхи науки в розробці замінників крові, останні залишаються недоступними для більшості, бо дороговартісні. Тож як колись, так і зараз потреба у донорах зберігається. Ви погляньте, скільки аварій на дорогах трапляється щодня, зараз війна іде, зазнають поранень українські військові. Скрізь потрібна кров. А люди якісь інертні стали, очерствіли. Забули, напевно, що ніхто не застрахований від подібного, можливо і їм колись знадобиться допомога. Нас виховували інакше: якщо треба — то треба. Постійно в Луцьку здавав кров, бувало, телефонували навіть на роботу, відпрошувався і негайно поспішав на пункт переливання. Могли і серед ночі викликати, – провадить далі.
З обласним центром Петра Пилипчука пов’язує чимало гарного – дім, сім’я, улюблена робота й діло честі. Тут мешкає останні двадцять років. Але душею він залишається сільським фаринківським хлопцем, яким давним-давно, іще 17-літнім покинув батьківське гніздечко і подався у широкий світ. До Фаринок кличе його вона постійно. Зізнається, сумує за малою батьківщиною, старається частіше приїздити сюди, аби подихати знайом свіжим повітрям, побачити дорогих серцю людей.
Олександр ПРИЙМАК.

 

Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *